Милосердя немає календарних меж

Вже за кілька днів (20 листопада) у нашій Церкві закінчиться Ювілейний рік Божого Милосердя, що розпочався ще 8 грудня 2015 р. Часто ми мали нагоду бачити різноманітні прояви доброти та піклування, можливо й нам хтось виявив свою підтримку, можливо, й ми були милосердними до наших ближніх, приятелів, друзів… Протягом цього часу, гадаю, слово «Милосердя» стало одним з найпопулярніших не тільки в церковних колах спілкування, але й в всесвітній пошуковій системі Google. Тому закінчуючи цей Ювілейний рік, як і кожен прожитий нами рік на цій землі, цілком логічно є підбивати певні підсумки.

Бачивши стільки актів милосердя, чи був я милосердний, як мій Отець? (пор. Лк. 6, 36)

В одній з недавніх проповідей Святіший Отець Франциск каже: «Милосердя не може бути тільки теорією». Справді, протягом всього цього часу ми могли безліч разів спостерігати, чути, практикувати діла милосердя. В той же час, на превеликий жаль, є ще чимало людей, котрі не відчули цієї особливої ласки святого Ювілею. Жорстокість та байдужість притупили чутливість наших сердець на біль та нещастя наших ближніх і це, знову ж таки на жаль, - правда. Живучи в часі війни, ми звикли до постійних вісток з фронту, часто забуваючи, що в кожній тій вістці заховане життя. Власне тому цей рік покликаний, перш за все, пробудити не Бога, щоб був до нас милосердний, але саме кожного з нас, адже бути милосердним вже напевно може той – хто сам відчув це милосердя на собі.

«Жити милосердно, щоб бути знаряддям милосердя», - Папа Франциск

Йдучи сьогодні по вулиці, часто-густо, можемо бачити людей, котрі біжать у своїх справах, опустивши голови не з серйозними, але з сумними обличчями, повними відчаю. Складається враження, що навколо нічого хорошого не відбувається і ми живемо в передапокаліптичний період, наче ось-ось і все… Гадаю, від того, що ми, трудячись, мов бджілки, будемо старатись, покладаючись тільки на себе, виправити всі недоліки цього світу, - нічого хорошого не вийде, бо ми попросту цього не зробимо. Світ спасе милосердя, але людей, які так думають – одиниці.

Це змушує замислитись: чи не має в їх числі і нас? Чи справді ми є тим «знаряддям милосердя» про яке говорить Папа? Коли так, то чому ми не виявили його ще так багатьом нашим ближнім? Дивлячись на будь-яку історію зі Святого Письма, коли Ісус Христос виявляв своє милосердя до народу «і милосердився над ними, бо вони були стомлені й прибиті» (пор. Мт. 9, 36), можемо побачити певну тенденцію – усі, хто отримував від Нього якусь ласку - йшли і свідчили про Нього. Візьмемо хоча б історію про оздоровлення сліпонародженого: де його знайшов Христос після чуда? – в храмі, коли той свідчив фарисеям і учителям Спасителя.

Подібно має бути і у нас. Той, хто відчув, направду відчув, Божу приязнь, прощення, якусь іншу ласку від Господа, не може закриватись у собі чи у своїй церковній спільноті. Христовий заклик «іти і свідчити» (пор. Мт. 28, 19) у великій мірі стосується того, щоб іти та свідчити Боже милосердя, не зважаючи на те чи цей рік є Роком Милосердя, чи Роком віри, а чи ще якийсь. Гадаю, церковна спільнота ніколи не може перетворюватись на «закрите акціонерне товариство», де раді тільки своїм. Ні, власне люди, котрі є практикуючими християнами мають обов’язок (!) ставати тим «знаряддям милосердя», перш за все, живши милосердям та свідчивши його.

Милосердя немає календарних меж

Тому проводячи останні календарні дні Року Милосердя, запитаймо себе: а яке є моє милосердя – теоретичне чи практичне? Чи ми, відчувши Божу любов до нас, закриваємось у собі чи свідчимо її нашим ближнім?

Цей рік пройде і скоро слово «Милосердя» повернеться на свій звичний рівень у пошуку Google, тому тільки від нас залежить чи матиме цей час відбиток Милосердного Отця у нашому житті та житті наших ближніх. Дякуючи цьому благодатному часу, ми мали можливість збагнути, що Боже Милосердя є підвалиною, фундаментом, тим наріжним каменем нашої віри.

Календарний час Ювілейного року закінчується, але Боже Милосердя ніколи не проминає, воно є вічне, невичерпне джерело, з якого завжди можемо отримувати Божу благодать та ділитись нею.

Тож будьмо практиками Божого Милосердя!