В очікуванні Христа

Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись».
(Мт. 2, 1–2)

Усі ми з дитинства знаємо історію про трьох мудреців, які, подолавши велику відстань, прийшли вклонитися новонародженому Месії. Ми згадуємо їх у колядках, читаємо про них у Святому Письмі, інсценізуємо їхню подорож у вертепах, ми, навіть, знаємо їхні імена – Каспар, Мельхіор і Бальтазар. Це були три славні мужі, що жили на Сході й були вельми розумними в своєму краї, їх навіть називали «мудрецями». В один момент вони побачили яскраву зірку, чи радше сузір’я, якого не бачили раніше, а бачили вони багато, адже були звіздарями, тобто астрономами, говорячи по-сучасному. Їх зацікавила ця зірка, і вони вирішили піти за нею і це стало вчинком всього їхнього життя. 

Кожен з нас живе в своєму середовищі, своїй сім’ї, має своє коло спілкування, свої проблеми, турботи, як і ті мудреці. Наш час дуже швидкоплинний, все швидко змінюється, день має шалений темп. І в цьому ритмі ми часто забуваємо про Того, кому ми завдячуємо всім, – Бога. Попри те, виконуючи свої щоденні обов'язки, ми бачимо різні храми, хрести, скульптури Богородиці, а чи Христа, які, наче те яскраве сузір’я, що бачили мудреці, чимось привертає наш зір, звертає нашу увагу, ба навіть цікавить нас, рухає нашу совість, пригадує нам про щось цінніше, вічне. І навіть у цей час ми чуємо: «Настав Різдвяний піст, час приготування…» Ці слова підсилюють нашу увагу, спонукають замислитись: до чого ми маємо готуватися? Невже до того, щоб просто накрити столи і зварити кутю, - це ж справа одного вечора?! Нащо той піст?

Мудреці, які побачили ту зірку, чи одразу ж вийшли і пішли за нею? Напевно що ні. Адже будь-яка мандрівка вимагає приготування. Вони, мабуть, збирали речі, харчі, воду, шукали відповідні мапи і так далі. Врешті, вони, вивчивши чимало писань, легенд, оповідей, підготували дорогоцінні дари, адже знали, що йдуть до когось особливого, до царя, який своє мудрістю перевершить самого Соломона, тому й нема нічого дивного, що вони першим же ділом пішли до палацу Ірода.

Час посту – наш час приготування. Як мудреці збирали необхідні для їхньої подорожі речі, так і ми за цей час повинні добре підготуватись. Ми вже знаємо Писання і знаємо, до кого маємо йти. Папа Франциск у минулорічній проповіді на Різдво говорив: «“Народ, що ходив у темряві, побачив світло велике”. Це пророцтво не перестає зворушувати нас, особливо тоді, коли чуємо його під час різдвяних богослужінь. І це не лише питання почуттів. Воно зворушує нас, тому що говорить про глибоку дійсність того, чим ми є: ми – подорожуючий люд, а навколо нас, а також всередині нас самих, існують темрява та світло». 

Отож нам потрібно ретельно готуватись, щоб не заблукати в тій «темряві» і дійти до найбільшого Світла – Христа. І не йдеться про банальне уявлення про піст – не їсти м’яса і не слухати музику. Що ж тоді, для вегетаріанців все в нормі, вони вже готові до приходу Бога? Ясна річ, що ні! Святий Василій Великий писав: «У піст головне не їсти одне одного». Ось вона справжня, суттєва підготовка до нашої мандрівки – примиритись з ворогом, простити образу, зробити бодай один добрий вчинок і таке інше. 

Не випадково перед Різдвом Христовим ми маємо чудове свято святого Миколая. Це свято милосердя й любові. Скільки сьогодні є людей, які потребують нашого милосердя! Так, ми можемо виправдовуватися: «Я не настільки багатий! Долар росте, а гривня падає…» І ще мільйон різних виправдань. Але, дорогі у Христі, згадаймо вдову, на яку звернув увагу Ісус у євангелії від Луки (пор. Лк. 21, 1–4). Вона віддала свою, можливо, останню лепту, щоб пожертвувати. Ось воно – діло милосердя! Саме зараз і саме тут встати і допомогти ближньому, зробити вчинок заради Христа, бо що ж ми Йому зможемо принести в дар? 

Мудреці, знаємо, принесли золото, ладан і миро. Це було найдорожче, що вони мали. А що маємо ми, з чим ми прийдемо до Нього на Його день народження, адже ж на день уродин ми йдемо не з порожніми руками? «Все, що ви зробили одному з братів моїх найменших – мені ви зробили» (Мт. 25, 40), – говорить Христос. І час посту є тим моментом, коли ми зобов’язані зробити щось заради Нього. 

Як вже вище було сказано, мудреці, коли прибули в Палестину, першим же ділом увійшли до палацу царя Ірода. Знаємо, щоб увійти до царського двору і сісти з ним до столу (можливо, вони таки розділили з Іродом трапезу), треба було мати відповідний одяг. Про це навіть Христос говорить у євангелії від Матея, коли говорить про весільний бенкет і чоловіка, що не мав відповідного одягу (пор. Мт. 22, 1–14). Так от, хоч вони й були подорожніми, все ж мали відповідний одяг, щоб бути гідними увійти в царські палати. І ми повинні мати відповідний одяг, коли прийдемо на день народження до «Царя всіх царів», щоб не вкинуто нас «у темряву кромішню», де «буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 22, 13). 

Що це за одяг? Ми на Різдво одягнемо вишиванки, норкові шуби, гарні шапки! Але невже для Христа це настільки важливо? Тим одягом, дорогі у Христі, є наша душа. Якою вона є? У Святій Тайні Хрещення вона була чиста, мов перший сніг. Скільки нам сьогодні років – 7, 15, 20, 30, 50… Ми щодня плямимо її своїми гріхам, тож якими прийдемо до Ісуса? Ось і другий момент нашої підготовки до приходу Сина Божого – сповідь. Знову ж таки хтось може сказати: «Ну є заповідь сповідатись раз на рік, у Великодній час, ось тоді я й посповідаюсь». Так, справді, є така Церковна заповідь, але в ній сказано «хоча б»! Це в жодному разі не забороняє нам сповідатися частіше. Скажіть, що було б із нашим новим взуттям, якби ми носили його щодня, але мили раз на рік, у Великодній час? Вони би розлізлися. А наскільки важливіша наша душа!

Отож, дорогі браття і сестри, скоро ми святкуватимемо Різдво Ісуса Христа, Його день народження. Прийдімо до Нього не з порожніми руками, не в брудному одязі. Прийдімо до Нього з повними мішками добрих діл, діл милосердя, прощення, любові, що цінніше від золота. Увійдімо до Його святого храму з чистою совістю, висповіданою душею і, найголовніше, приймімо Його у Святій Євхаристії. Приймімо Його до своїх домівок, щоб, коли співатимемо: «З нами Бог», Він і справді був із нами!