- Деталі
- Автор: о. Йосафат Бойко, ВС
Дорогі друзі, браття і сестри у Христі!
Життя з Богом, життя у церковній спільноті при парафії чи при монастирі, не можна ні з чим порівняти, тому що це правдиве життя. Лише таким способом людина може щоденно смакувати правдиве життя і відчувати його цінність, може насолоджуватися спокоєм совісті, а також завдяки цьому матиме силу переборювати всі життєві труднощі і випробування.
Господь Ісус у Євангелії від Івана говорить: «Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли» (Ів. 1, 11). І роздумуючи над ними, прагну представити читачам базову думку відносин людини з Богом і людини з Церквою, як спільнотою віруючих людей. Ця тема є дуже актуальною в часі душпастирських відвідин домівок та благословень йорданською водою, тому що не один ставить собі запитання:
Для чого ті «ксьондзи», «батюшки» чи священики ходять по хатах? Навіщо здалися ці всі кроплення і відвідини?
А відповідь дуже проста: священик, як «alter Christus» - «інший Христос», йде у пошуках людей, щоб привести їх до Бога, до Церкви, до життя у благодаті та життя святими тайнами – Покаянням і Причастям.
Господь завжди шукає за кожною людиною. Коли ми подивимося на історію спасіння, а зокрема на перших людей Адама і Єву, бачимо, що Господь сотворив їх з любові, дав їм ласку існування та насолоди від життя. Вони жили у Божій присутності, з Богом. Але одночасно Господь дав їм, як і кожній людині на землі, неоціненний скарб – свобідну волю. Цією волею вони могли скористатися, щоб жити з Богом, або відкинути Його. В якийсь момент вони подумали, що можуть самі собі дати раду в житті – без Бога. Так, саме так і зробили Адам та Єва, які захотіли жити по-їхньому, порушивши заповідь Божу. Все було сотворено для їхнього добра, але мали одну єдину заборону. Порушивши Божу заповідь, вони відійшли від Бога, почали ховатися. Але Господь не залишає їх, а йде у пошуки і каже до чоловіка: «ДЕ ТИ?». (Бут 3,9). Одночасно висловлює Адамові страшні слова: «За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через Тебе» (Бут 3,17). Непослух супроти Бога завершується прокляттям для всього людського роду, бо ж Адам був Отцем своїх нащадків, і нашим праотцем.
Це прокляття знищується благословенням, яке приходить від Бога через народження Христа Господа. Властиво таїнство Воплочення Божого Слова, з якого починається спасіння кожної людини, стає каменем спотикання для кожного:
Бог знову приходить до людини і для її спасіння, знову шукає за людиною, але від людини залежить чи вона Його прийме, а чи відмовиться від Нього.
В Євангелії від Івана читаємо, що «Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Ів 1,14). Отже, друга Особа Пресвятої Трійці – Слово Боже, Ісус Христос. Те Слово, яке «було споконвіку», яким «постало все і ніщо, що постало, не постало без нього», прийшло у цей світ і народилося серед людського роду, прийнявши вигляд людини, ставши одним із нас. Він приходить у цей світ і його не приймають: «Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли» (Ів 1,11).
Колись Адам не послухав Бога і відмовився виконувати Божі заповіді, і прийшло через нього прокляття на весь людський рід. Потім прийшов «другий Адам», Христос, щоб змити це прокляття і принести людям спасіння, бо «нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді 4,12). І також від раннього дитинства аж до кінця його земного життя знайшлися ті, які нехтували Ним і виявляли своє незадоволення Ним. Наприклад, Марія «породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк 2, 7). Не знайшлося їм місця – їх не прийняли, щоб не порушувати свій комфорт, свою зручність, свою родину, своїх дітей. Народ, який його не прийняв забувся, що весь цей комфорт і зручність, і діти і родини – все походить від Бога, але їм Бога не треба було в цей момент… «Заїзд, - пише один американський єпископ Фалтон Шін, – це місце гуртування громадської думки, фокус настроїв світу, пункт світських зустрічей, пункт зібрання популярних і успішних осіб, але у місці, де збирається світ, не знайшлося зайвого кутка. Стайня – це місце для вигнанців, відкинутих і забутих. Світ міг сподіватися, що Син Божий народиться у заїзді. Стайня, ясна річ, була б останнім місцем, де могли б шукати Сина Божого. Отож, можемо зробити з цього такий висновок: божественне є там, де ми його найменше сподіваємося побачити».
Людина, що в своєму житті і своєму домі знаходить місце для Бога – це щаслива людина. Господь не силував нікого приймати Пресвяту Родину. Марія з Йосифом не сварилися з тими людьми, що їм відмовили чи закрили перед ними двері. Вони не обурювалися їхнім рішенням не прийняти їх до свого дому, вони просто пішли далі, шукаючи місця для Божого Сина. Це звичайна тактика Бога щодо людини – пропонувати, але ніколи і нікого не заставляти. Але Господь чітко говорить про винагороду за прийняття Христа:
«Котрі ж прийняли його – тим дано право дітьми Божими стати», які в ім’я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише від Бога народилися» (Ів 1,12-13).
Вже згаданий автор, Владика Фалтон Шін пише: «Сина Божого, що став людиною, запросили ввійти через «чорний хід». Вигнаний з землі, Він народився під землею, оскільки стайня була у печері. Він був першою печерною людиною, записаною в історії. Там Він потряс землю до самої її основи. Через те, що Він народився у печері, усі, хто хоче побачити ЙОГО, мусить схилятися, а схиляння голови є свідченням смиренності. Горді відмовлялися схиляти голову, тому вони не змогли зустрітися з божественним. Ті, хто зумів схилити своє марнославство, зайшовши в ту печеру, виявили, що то була зовсім не печера, а Всесвіт, в якому ДИТЯ, що сотворило світ, лежало на руках у своєї Матері. Пастухи і мудреці прийшли відвідати Його: пастухи, котрі знали, що не знають нічого, і мудреці, які знали, що не знають усього».
Церква, яку Христос заснував, має одну єдину ціль – привести людину до Бога. Тому і духовні особи різними способами стараються донести до людини «Євангеліє», добру новину про спасіння душі, про Царство Боже, про життя з Богом. Комусь це доносять у храмі, комусь проповідуючи в інших місцях, а комусь, заходячи до осель і провадячи спільну молитву та благословляючи свяченою водою в часі йорданських відвідин. В деяких випадках це стається навіть через просту розмову на вулиці. Іншої цілі священик не має, як та, щоби шукати за людиною, як Христос за Адамом: «Де ти?» і привести її до Бога і до життя святими таїнствами, щоб людина могла спастися і потрапити до Царства небесного. Інколи, одна єдина зустріч в часі йорданських благословень може привести людину до Бога і до храму.
Як колись з Адамом, так і в нашому житті відбувається зі всіма: людина маючи свобідну волю, може йти за Богом, живучи згідно його заповідей і так демонструвати свою любов до Нього, а може, просто жити, мовляв мені не треба ні Бога, ні Церкви і так далі в тому самому руслі. Таку категорію людей можна зустріти і нині на цім світі, які живуть, аби їсти і спати, і ніякої користі для землі, для людей і для суспільства не приносять. Багато причин і оправдань такому стану людини можна знайти, але точно не можна заперечити, що людина свобідною волею вибирає, «воліє» «приймає» такий стан життя без Бога, без Божого Слова, без Церкви, а тому і не має морального права нарікати ані на Бога, ані на ближніх.
Тому, дорогі браття і сестри, користаймо час душпастирських відвідин у йорданському часі, коли священики відвідують Вас у ваших оселях чи на місцях праці: просіть про молитву, про благословення; якщо вам щось не зрозуміло зі справ віри чи зі Святого Письма, то попросіть пояснити; якщо ви маєте труднощі чи страх як повестися в тій чи іншій ситуації, просіть про пораду; якщо маєте потребу посповідатися – скажіть це священикові і домовтеся про сповідь; якщо у родині є хворі особи – попросіть про уділення таїнства єлеопомазання. Одним словом – скористайтеся гарною нагодою зблизька поспілкуватися зі священиком і запитати те, що незрозуміло.
