- Деталі
Дорогі християни! Ви тримаєте в руках «Ювілейний» випуск нашого парафіяльного вісника «Місіонери Слова». Так, цей випуск є «50-тим», ювілейним і ми за це вдячні Богові: за те, що дає нам силу і бажання «місіонувати» – катехизувати, євангелізувати, навчати, говорити і писати про Господа, Богородицю і святих, про Церкву Христову, про духовні цінності, про безсмертну душу, про вічне життя, нагадуючи людям правду про щасливу вічність, до якої кожна людина покликана – про вічність з Богом.
Ісус Христос після воскресіння, зустрів своїх учнів, яких покликав бути «рибалками» людей, і дав їм таку вказівку: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28,18-20).
Хочу відмітити три причини, щоб підняти в цьому «ювілейному» випуску таку важливу тему, як «навчання правд віри» чи «катехизації»:
Остання неділя місяця вересня – це ДЕНЬ КАТЕХИТА в нашій Церкві і за цей процес «катехизації» всі ми, духовенство і миряни, повинні чутися відповідальними;
Наше Згромадження Воплоченого Слова має харизму «євангелізувати культуру» і навіть через вісник «Місіонери Слова» ми прагнемо донести до багатьох людей Євангеліє, вчення Ісуса Христа і вчення Церкви Христової; всім, хто творить і допомагає у поширенні євангельських цінностей – велике Спасибі!
Останніми роками часто можна почути дискусії щодо доцільності чи потреби у навчальних закладах таких предметів як «Християнська етика» та «Основи сім’ї».
ОСТАННЯ НЕДІЛЯ ВЕРЕСНЯ – ЦЕ ДЕНЬ КАТЕХИТА В НАШІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ.
Це професійний день усіх тих, хто катехизує, тобто навчає святих правд віри, речей про Господа Бога і про Святу Церкву. Бути катехитом – це особливе покликання, дуже цінне і надзвичайно відповідальне. Катехитом може бути єпископ, священик, монах чи монахиня, і навіть, звичайний мирянин. Головне покликання катехита, за словами Папи Франциска – це зберігати пам'ять про Бога і розбудити її в інших людей.
Вже досить знайоме нам слово «катехизація» має грецьке походження: наприклад слово «κατηχισμός» – перекладається як «навчаю», а слово Катехизм походить з грецького «κατήχησις» – навчання. В Новому Завіті Святий Лука і апостол Павло вживають слово «katechejn» в розумінні усного передавання і переказування чогось іншим. Звідси слово катехит – означає вчитель правд віри, а катехуменат – це період навчання перед хрещенням, катехизація – це саме навчання, а катехитика – це наука про навчання правд віри, катехизм – це книга правд віри, офіційно затверджена Церквою. Отже, катехизація має на меті навчити людей правд віри, приготувати їх до активного церковного життя, або, як ми кажемо, оцерковити людину.
Покликання бути катехитом має кожна людина, якби дивно це не звучало. Саме християнська чеснота любові зобов’язує нас дбати за добро наших ближніх, а це означає дбати, щоб наші ближні любили Господа Бога понад усе і ближнього свого як самих себе.
В першу чергу катехитами є наші єпископи. Саме вони відповідальні за навчання правд віри для всієї Церкви. Ми знаємо, що Святіший Отець Папа Римський кожної середи проводить загальну аудієнцію – зустріч з вірними з цілого світу і проводить навчання на різні теми. Єпископи цілого світу, а в нас в Україні Синод Єпископів часто навчають – видають документи, в яких пояснюють багато різних речей, які стосуються правд віри, об’явлених Господом і проповідуваних Церквою. Дуже гарно писав апостол Павло до свого учня Тимотея, єпископа Ефесу: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумляй із усією терпеливістю та наукою. Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу» (ІІ Тим 4,2-5).
Кожний священик, який бере участь у священстві Христа і діє від імені єпископа, також покликаний катехизувати. Це є святий обов’язок, від якого ніхто нас не звільняє. Тому кожен священик, а особливо ті, які є парохами і адміністраторами, покликані навчати правд віри і здавати звіт про це своєму Єпископу. Праведний Митрополит Андрей Шептицький звертаючись до духовенства так промовляв: «Катехизація – це перший і рішучо найважніший обов’язок душпастиря. Хто його не сповняє, йому можна слушно зробити закид цілком не совісного душпастирування. Хто, відповідно, дбає про молодь шкільну і виховує її на добрих християн, цей заслуговує на всяке признання» (1901, Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства). Тому кожен священник має святий обов’язок, накладений Церквою та своїм Єпископом, при парафії організувати і дбати за розвиток катехитичної школи, в якій би усі діти, чи то міські чи сільські, мали нагоду вивчати правди віри і пізнавати Господа Бога.
Катехитами дуже часто у наших парафіях, як міських так і сільських, сестри монахині чи брати монахи, які, посвячуючись повністю служінню Господеві, з радістю сповняють їхні обов’язки. Діти, приготовані до першої Святої Сповіді і до урочистого Святого Причастя, дуже часто, на все життя запам’ятовують тих осіб, які їх готували і супроводжували в часі навчання. З одного боку це є гарне і святе покликання – навчати про Господа, а з іншого боку і велика відповідальність, бо зобов’язує катехитів готуватися, читати, самим пізнавати, щоб мати чим ділитися з іншими. Ніхто бо не може дати того, чого сам не має. Таке зобов’язання – готуватися до лекцій, пізнавати і читати належить не лише катехитам, але і вчителям християнської етики по наших навчальних закладах – школах, коледжах, ліцеях, університетах, які взяли на себе такі обов’язки бути вчителями. Було би дуже несправедливо взяти додаткові години лекцій і не готуватися серйозно до цих предметів, які покликані вкласти в серце дитини Божого Духа. І не можна нехтувати додатковим навчанням, мовляв «я вже і так знаю, як катехизувати», але старатися поглиблювати знання і брати участь у різноманітних навчально-пізнавальних заходах, які організовує Церква.
Але і кожен вірний нашої Церкви також покликаний бути катехитом. У своєму листі «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» Глава нашої Церкви навчає, що «що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди святої віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, але й катехитичним служінням. Коли йдеться про катехизацію, то в нашому розумінні – це постійний процес входження в таїнство Церкви, який стосується не лише дітей, які готуються до прийняття Святих Таїнств. Постійна і безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і старших – необхідна умова живої парафії». Скільки людей пам’ятають, що їхніми першими «катехитами» були бабусі чи дідусі, батьки чи матері: ті, хто вперше навчив молитися молитву «Отче Наш» чи молитву до ангела хоронителя; ті, хто вперше розказав про те, що ми сотворені Господом Богом і покликані Його любити, Йому служити, втікати від гріха і спасти свою душу; це ті, хто вперше навчили нас хреститися.
Отже, катехизація – це виконання заповіту Ісуса Христа: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 18-20). Той, хто катехизує, повинен сумлінно готуватися, сам пізнавати і поглиблювати свої знання, і з любов’ю та систематично, впорядковано навчати інших те, у чому сам утвердився.
НАШЕ ЗГРОМАДЖЕННЯ ВОПЛОЧЕНОГО СЛОВА МАЄ ХАРИЗМУ «ЄВАНГЕЛІЗУВАТИ КУЛЬТУРУ».
Всі члени нашої Чернечої Родини Воплоченого Слова – священики, брати семінаристи і сестри монахині, посвячені миряни «третьочинці», парафіяни мають особливе покликання – йти і говорити про Христа, бути «рибалками» людей. Рибалки – це ті, хто ловлять рибу, а Ісус Христос одного разу сказав до апостолів Петра і Андрія такі слова: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей» (Мт 4,19), благословивши, таким чином, на «ловитву» людей для Христа, для Царства Небесного і для спасіння їхніх душ. Усі «воплоченці» покликані йти і проповідувати Воплочене Слово – Ісуса Христа, єдиного Спасителя світу, бо «нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді 4,12).
Якими способами Церква дає нам, через наше Згромадження, нагоду «ловити» людей для Христа? Насамперед через Слово Боже, через виголошення проповідей та навчань, через проповідування Духовних Вправ згідно методу Святого Ігнатія з Лойоли, через проведення Народних Місій та проповідування Духовних Реколекцій. Цій «ловитві» допомагають також проведення різноманітних формаційних (навчальних) зустрічей, таких як щорічні Зустрічі «Голоси Слова» у різних країнах світу та міжнародні зустрічі «IVE Meeting».
Навіть наш простий парафіяльний вісник «Місіонери Слова» став інструментом «євангелізації культури», тому ми щиро дякуємо всім, хто нам допомагає систематично готувати (писати статті, підбирати матеріали, робити макет і дизайн, виправляти помилки), друкувати (знаходити фінанси для друку – чим більше свідомих людей допоможуть копійкою, тим більше примірників ми надрукуємо і тим більше людей матимуть нагоду його прочитати) і розповсюджувати (брати з храму додому, роздати співробітникам на місцях праці, в родині, учням і студентам у навчальних закладах, у бібліотеках і турбуватися, щоб люди читали і передавали дальше, щоби не використовували для побутових господарських справ ). Всі, хто допомагає поширювати «Місіонери Слова» - стає «місіонером» Воплоченого Слова Божого. А слова Ісуса «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мк 8,38) нехай стануть для нас стимулом, щоб ми ніколи не соромилися поширювати Боже Слово.
ДОЦІЛЬНІСТЬ ЧИ ПОТРЕБА У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ТАКИХ ПРЕДМЕТІВ ЯК «ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА» ТА «ОСНОВИ СІМ’Ї».
Сьогодні часто можна почути живі дискусії чи прочитати в Інтернеті обговорення доцільності чи потреби в наших навчальних закладах таких предметів як «Християнська етика» чи «Основи сім’ї». Інколи дискутують люди, які не мають відношення до цього і висловлюють свою думку, що школа без таких предметів може обійтися і не треба ними «завантажувати» дітей. І це ми говоримо про нашу християнську державу Україну-Русь, Хрещення якої відбулося в далекому 988 році і про наші християнські міста з численною присутністю храмів та духовних осередків – про середовище, в яких зазвичай з дитинства навчали християнських принципів, молитви і «ходіння» до храму і що було основою виховання багатьох поколінь українців. Християнське виховання дітей і молоді, що базується на загальнолюдських моральних цінностях та вченні Ісуса Христа (Новому Завіті) є для нас віруючих християн (незалежно від конфесійної приналежності) і громадян-патріотів базовим і незамінимим. Звичайно, тут коротко важко окреслити всю проблематику даного питання, але хочу поділитися з Вами декількома особистими думками.
Серед нашого народу є родини просто віруючі (формально, тобто були охрещені), є віруючі практикуючі (живуть тим, у що вірять) і є невіруючі; є родини щасливі, є родини, в яких діти щасливі від присутності тата і мами, а є родини, де діти ростуть сиротами чи напів-сиротами при живих батьках і нічого змінити не можуть; є родини, в яких змалечку вчать молитися і прививають любов до Бога, до Церкви, до ближніх, а є родини, в котрих діти про це ніколи не чули або ж почули про це від своїх друзів на вулиці чи в школі. Є дуже різноманітні складні ситуації, вихід з яких не є ані простим, ані легким. Хто може надолужити ці прогалини у вихованні дітей – знанням про Бога і про етичні засади християнина – щоб бути доброю людиною, жити за 10 заповідями Божими, любити Бога і ближніх своїх згідно двох заповідей любові, уникаючи, звичайно, питань конфесійності? Я думаю, що саме присутність предмету «Християнська етика» в школі може стати величезною допомогою чи надолуженням у вихованні тих дітей, які цього не отримали вдома, в рідній домівці, а їх є в нашій Україні більше ніж достатньо. Звичайно, це припускає і наявність доброго вчителя і толерантне ставлення до невіруючих учнів чи учнів не-християн.
Останніми часами, як у багатьох країнах світу, так вже і в Україні має місце так звана «ґендерна ідеологія», яка насаджується свідомо і кожного разу більш систематично (тими, які в цьому зацікавлені ідеологічно чи фінансово, прикриваючись незрозумілими і необґрунтованими теоріями) чи напівсвідомо (тими, яких в міру своїх повноважень чи посад – директорів навчальних закладів, вихователів, вчителів, викладачів «зобов’язані» цю ідеологію ширити, «навчати», проголошувати всім і вся, без винятку, хоч і не будучи в цьому переконаними, але маючи страх втратити місце праці). Є багато людей, яким «все одно», чого навчатимуть їхніх дітей, бо вони в ці справи не вникають, мають таку собі незрозумілу «сліпу» довіру до системи освіти. Тому присутність такого предмету як «Основи сім’ї» в 10-тих і 11-тих класах у школі є на часі і може суттєво допомогти освітнім закладам у вихованні правильного світосприйняття сім’ї, родини, шлюбу, як про це читаємо у Конституції України (Стаття 51): «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї… Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою».
Від кого залежить присутність таких предметів у школі? Звичайно, і від Влади – свідомих очільників Департаменту Освіти в областях і містах, від незалежних та свідомих директорів і вчителів навчальних закладів і, звичайно, від самих небайдужих батьків наших дітей-учнів. Ніхто насильно таких предметів не внесе до списку обов’язкових, але з доброї волі всіх трьох вище перелічених категорій, присутність таких предметів дуже сильно допоможе у виховному процесі свідомих українців і добрих християн.
Дуже хочеться процитувати на завершення нашого Великого Митрополита Андрея Шептицького: «Найважливіша справа для Церкви народу й родин, щоб діти були добре виховані... Щоб той обов'язок виховання дітей як слід виконувати, пам'ятайте на мою так часто повторювану раду: спільно молитися рано й увечір вголос, по змозі, з Молитослова. При вас і мала дитина, яка ще нічого не розуміє, привикне до молитви, вслухаючись в слова Отченашу і Символу віри. А кожне слово важливе, кожне слово є дверми до неба; воно підносить душу з болота матеріального життя і повсякденної злоби, біди і нужди до чогось вищого, святого, чистого, - до Бога, до того життя, що нам його дає благодать Ісуса Христа…» (До вірних єпархії, 1939).
Тому, дорогі і боголюбиві християни! Сьогодні найперше просимо в Господа благодаті для всіх, хто навчає правд віри і хто за своїм покликанням є катехитами. Просимо всіх батьків подбати, щоб ваші діти брали участь у катехизації, бо так ви виконаєте ваш батьківський обов’язок. Протягом цих тижнів по наших парафіях розпочалися уроки катехизації. Вам, дорогі хресні батьки, хочемо нагадати, що серед Ваших обов’язків є основний – дбати за християнське виховання Ваших похресників: довідайтеся чи вони ходять на уроки катехизації і допоможіть їм в цьому.
Ісус Христос вже давно дав нам наказ пізнавати правду, щоб стати вільними людьми (пор. Ів 8,32). Катехизація – це спосіб пізнавати правду, а катехит, як навчав Папа Франциск ще у 2013 році, - це «той, хто зберігає та підтримує пам’ять про Бога, зберігає її у собі та вміє розбудити її в інших людей», а також той, «який кладе цю пам’ять на служіння звіщенню; не для того, щоб себе показати, не для того, щоб говорити про себе, але для того, щоб говорити про Бога, про Його любов та вірність».
