- Деталі
Можливо, питання із заголовку видається читачеві дещо провокативним. Однак задаю його собі і вам, щоб роздумати, чи піар може мати місце також і в духовній площині.
Так склалося, що в пострадянському просторі слово «піар» є синонімом слів: пропаганда, реклама, створення позитивного іміджу або ж відбілювання в кризовій ситуації. Його ділять на «білий» і «чорний», його активно використовують у торгівлі та ще більше – в політиці. І тут у мене виникає похідне запитання: чи потрібно все це Христові, Який добровільно прийняв приниження й наругу? Чи потрібно Христові, Який став для тодішнього суспільства скандалом (грецькою – «крізісом»), послуги спеціалістів – так званих піарників, щоб відбілювати Його образ чи створювати йому імідж? Звичайно, наша відповідь: однозначно – «НІ»!
Проте Христові потрібно щось значно більше: «Ідіть і навчайте усі народи» (Мт. 28, 19). Коли Ісус проповідував, то для Нього важливо було мати зворотну інформацію, тобто не лише навчати, але й отримати відповідь від аудиторії, чи засвоюється Його вчення. Ось чому Він запитує в Апостолів, за кого Його мають люди. А учні переповідають те, що люди говорять про Нього: Його вважають звичайною людиною, наділеною надзвичайними дарами, місією від Бога. Потім Ісус запитує їх: «А що ви скажете: хто Я?». І тоді Петро чинить ісповідь віри, кажучи: «Ти – Христос». Тобто учні бачать Ісуса Христа як Божого помазаника, Месію, бачать у Ньому Сина Божого, сповна не усвідомлюючи того, як живий Бог може бути присутнім у людському тілі, учні визнають живого Бога, що є між ними і їх навчає.
Останніми роками ми чуємо про розвиток стратегії «жива парафія», про необхідність катехизації у кожній парафії для усіх вікових категорій, про працю з молоддю тощо. Статистика свідчить, що в більшості наших парафій на сьогоднішній день усе це налагоджено. Іншими словами, кількісний бар’єр подоланий, однак про якісний місцями, думаю, можна ще подискутувати. Щоб налагоджувати саме якість нашого служіння, існує ще один із інструментів, який у західному світі сприймається дещо відмінно від України. Слово «піар» є абревіатурою двох англійських слів: public relations – “PR”, що означає зв’язки з громадськістю. Думаю, лише лінивий сьогодні не говорить про потребу формування зв’язків з громадськістю для підприємств, політичних і громадських лідерів.
Чи Церква має право відставати? Вважаю, що ні. Як пригадуємо, у євангелізації від самого початку був присутній заклик до безпосереднього діалогу. Перед апостолами стояло чітке завдання: налагодити зв'язок з тодішньою культурою, так звана інкультурація, щоб кожному народові у зрозумілий спосіб подати євангельську новину. Чи перед сучасними апостолами не стоїть те ж саме завдання: розрізнити цільову аудиторію і подати катехизу в захоплюючий спосіб? А для цього потрібно відчувати, чим живуть люди в конкретному селі чи місті. І навіть цього недостатньо. Варто поділити цю цільову категорію й за іншими характеристиками, наприклад, запитати себе, чи знаю я, чим живе сучасна молодь. Коли ми говоримо про public relations, то мусимо розуміти, що нам не потрібно бути великими експертами у цій галузі, достатньо почати використовувати давно винайдені прості методи. Наприклад, священник, який не обмежується лише недільною проповіддю, а після Літургії спілкується з людьми ще на церковному подвір’ї. Чи священник, який дбає, щоб на парафії була дошка оголошень, де є не лише розпорядок богослужінь, але й розпорядок сповідей, катехизації та, що важливо, розпорядок духовних розмов з поданням власного номеру телефону, а також скринька для запитань, пропозицій чи й навіть критики. Де на парафії є все перелічене, чи не є цей священник добрим менеджером і спеціалістом з піару в доброму значенні цього терміну?
Все це – лише інструменти для внутрішньої аудиторії, тобто тих, які ходять до храму. Згідно з соціологічними дослідженнями, серед вірних традиційних церков в Україні 11% таких, що відвідують храм в середньому лише раз на місяць, а є ще й певний відсоток тих, що взагалі не відвідують. Для спеціаліста з піару така аудиторія називається зовнішньою аудиторією, отож перед ним стоїть питання: як зацікавити цю аудиторію, щоб вона стала внутрішньою. Цікаво відзначити, що в цьому напрямку фантазії душпастирів в УГКЦ є доволі ініціативними. Коли ще не було соціальних мереж, знаю, були священники, які збирали номери телефонів мешканців своєї парафії і розсилали смс з різними оголошеннями, а також привітаннями. Сьогодні з цим значно простіше, інструментів є достатньо: месенджер, вацап, вайбер, телеграм тощо. Тільки треба бажання творити спільноту і йти чимраз активніше до тих, хто не приходить до нас.
Окремо декілька слів про мережу «Фейсбук». Чи є там Христос? Його «акаунту» я не знаходив, проте Він сам заповідав, що там, де двоє чи троє зберуться в Його ім’я, Він буде серед них. Тут можна зауважити, що частина священників дуже вміло подають у «Фейсбуці» новини так, що із захопленням хочеться взяти приклад з такого священника та з його парафії, бо живе вже не він, а живе в ньому Христос. На жаль, є й такі, що застрягли на рівні частого «селфі» з особисто-приватної сфери життя…
І насамкінець третя функція піару – моніторити суспільну думку про організацію. В церковній площині це є щось більше. Нам важливо знати, ким є Христос, Якого ми проповідуємо, і чим є Його Церква для сучасної людини? Сьогодні люди по-різному відповідають на це запитання, відповідно до своєї свідомості, здатності прийняти Боже одкровення, до рівня свого духовного життя. Але наше завдання – проповідувати Ісуса Христа, Який є нашим Спасителем, в Якому кожен із нас може отримати вічне життя. Апостол Павло каже: «Хто вірує в Ісуса як Господа і в те, що Він воскрес із мертвих, – уже спасенний». Тобто віра в Сина Божого – Бога, Який став людиною, є ключем до перемоги над гріхом і смертю. Проте недостатньо тільки вірити в глибокі істини, важливо ними жити. Нам відомо, що лише по ділах наших інші зрозуміють, що ми – Його учні. На жаль, цей світ не зрозумів Христа.
Доля християн аналогічна: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради». Тому нема причин опускати руки. Вже у перші століття християнства апологетам треба було доводити, що учні Ісуса не палили Риму і що вони не приносять в жертву немовлят. Тим паче сьогодні добрі новини нікого не цікавлять, новину творить погана новина…
Не оминає цей принцип і священників. Особливо спрацьовує правило, яке свого часу вивів Папа Франциск: «Священники — як літаки. Ніхто не говорить про них, коли вони добре літають. Про них говорять тільки тоді, коли вони падають». Враховуючи, що будь-яке поширення інформації про Церкву чи Бога – це апостолят, то він завжди викликав протидію. Тому хочемо ми чи ні, до певної міри ми завжди будемо в інформаційній війні. Однак за нами вибір: миротворці ми чи мимоволі, захищаючись, перетворюємося в агресорів. У китайській мові слово «криза» складається з двох ієрогліфів. Перший означає «страх», другий – «можливість». Кожен бачить щось своє. Нам точно потрібно бачити можливість. Конкретний приклад: кризова ситуація, коли минулого року Владика Філарет виступив проти того, щоб греко-католики служили в Софії Київській. Ця подія змусила говорити провідні ЗМІ країни про нашу Церкву дуже багато і поглиблено. Таку рекламу годі було б замовити й оплатити…
Святий Іван-Павло ІІ говорив, що Церква повинна бути як дім зі скла, де всі можуть побачити, що відбувається і як вона (Церква) виконує свою місію вірності Христові та євангельському переданню. А Джон Патрік Фоллі, тодішній голова Папської ради у справах суспільних комунікацій, переконував, «що журналісти повинні допомагати нам мити вікна того дому». Проте і з боку останніх нерідко буває, що вони шукають сенсацій, незважаючи на людські долі…
Однак треба розрізняти гріх і грішника. Місія Церкви – нести не тільки правду, але й милосердя. Той, хто потрапляє у коліщата журналістської немилості, також потребує допомоги. Церкві важливо залишатися «польовим шпиталем», творити добро і нічого не боятися. Ось як говорить Папа Франциск про тих, що його критикують: «Не можу заперечити, що не існує певний опір до мене. Я його бачу і знаю його. Існують доктринальні опори. Заради психічного здоров’я я не читаю сайтів цього так званого «опору». Я знаю, хто вони, знаю групи, але не читаю їх просто задля власного ментального здоров’я. Коли щось дуже серйозне, мене інформують, аби я про це знав. Це прикро, але ми мусимо йти далі.
Коли я помічаю опори, стараюся провадити діалог, наскільки діалог можливий; але деякі опори походять зі сторони людей, які вважають себе посідачами істинного вчення, які звинувачують у єресях. Коли в цих людях, у тому, що вони кажуть або пишуть, я не знаходжу духовного добра, то просто молюся за них. Мені прикро, але я не затримуюся над цим почуттям заради психічної гігієни». А щодо різних скандалів, які час від часу вибухають і в Церкві, то Папа вказує на цілюще значення сорому та заохочує любити також і поранену Церкву.
Отож, робімо все, що від нас залежить, щоб люди з нашої життєвої проповіді розпізнавали в Христі Сина Бога живого. Робімо добро і нічого не біймося. Це й буде найкращим нашим PR (піаром)!
