Християнська шизофренія

Знаєте в чому різниця між нами, християнами ХХІ ст., та Церквою, яку залишили по собі Христос і апостоли? Так, можливо, відмінностей чимало, але, на мою думку, головна з них полягає в тому, що вони жили, буквально жили очікуванням зустрічі з Христом.

Ми ж, сьогоднішні християни, живемо з думкою, що десь там є Бог і колись (але, Боже, борони не зараз) я з Ним, може, зустрінуся. Це так дивно, адже кожен із тих, хто охрещений, відвідує храм, бере участь у богослужіннях, врешті, десь колись постить, навпаки – мав би гаряче бажати тієї зустрічі. Адже ми нарешті зустрінемо Того, заради Кого все це було, заради Кого ми терпіли різні незручності, а часто – й утиски.

Про незбагненність нашої віри

Слава Богові, ми живемо в християнському місті і, перефразовуючи одну стару програму, всі інші міста нам заздрять. Але насправді то нема чому заздрити, бо ми ж живемо і в християнській, здавалося б, державі. Однак, тільки у нас замість того, щоби йти та освячувати воду в храмі на свято Богоявлення, ми краще пірнемо в холоднющу ополонку, "щоби Боженька дала здоров'я"; тільки у нас ми цілий рік не знаємо, як виглядає наш парох, але "шуточку освятити треба, бо то помічне"; тільки у нас освятити кошик з продуктами важливіше, ніж прийняти Євхаристію; на жаль, тільки у нас ми святкуємо якісь незрозумілі свята, поняття не маючи, що то і навіщо, "бо ж так усі роблять", "в усьому цивілізованому світі". Список можна продовжувати.

До чого я те все? Річ у тім, що вже, дякувати Богові, підходить до завершення місяць жовтень і саме в останню його добу наша ХРИСТИЯНСЬКА молодь, при тому ж УКРАЇНСЬКА, буде трохи божеволіти, переодягаючись в хтозна-кого, святкуючи хтозна-чиє та яке свято під назвою "Геловін".

#ВсеПросто /2. Християнська шизофренія або не про геловін (хіба що трішки)

Зізнаюсь, я дуже довго вагався: писати цей текст чи ні. Адже написавши, мене та моїх братів, а зрештою і мою Церкву зараз будуть звинувачувати у вузьколобості, традиціоналізмі, консерватизмі тощо. Окрім того, писати зайвий раз про щось – означає в тій чи іншій мірі рекламувати це "щось", а тому, можливо, й не варто було робити з того галас.

Однак, галас є. Хочемо ми того чи ні тут, як і у випадку зі святом Валентина, маркетинг діє на всі 200%, пропонуючи нам колосальні знижки за вітринами магазинів, прикрашених гарбузами. Хочемо ми того чи ні, але ми вже є учасниками цієї вакханалії. І в усьому цьому мене вражає те, з якою швидкістю ми перемикаємося з побожних християн в яскраво виражених поган, бо ж свято це язичницьке.

Що таке Геловін?

«Вікіпедія» пише, що Геловін святкується в ніч проти 1 листопада. Найгучніше відзначається у США, Канаді, Ірландії та Великій Британії. Не будучи державним святом, за популярністю Геловін поступається лише Різдву. В Україні набуває поширення після здобуття незалежності, разом із пожвавленням процесів американізації наприкінці XX ст. у світі. Під час святкування Геловіну відбувається традиційне випрошування цукерок дітьми, відвідування тематичних костюмованих вечірок, прикрашання оселі та будівель, вирізання ліхтаря з гарбуза, цукрування яблук, розведення вогнищ, виловлювання яблук з відра, розігрування, розповідання моторошних оповідок, перегляд фільмів жахів тощо.

Вже у кельтів (звідки й походять його корені) це свято мало підтекст “світла і темряви”, а отже носило також і духовне значення. Пізніше воно набирає чітко вираженого характеру асоціації зі смертю та чимось надприродним. У Європі вже чітко окреслюється вірування, що в цей день відкриваються двері у потойбічний світ, а це вже пов’язується зі спіритизмом. Отже сам цей день через століття вірувань прив’язується до потойбічного світу. Тому багато чаклунів, магів, відьом, медіумів, сатаністів стараються використати цей день у своїх цілях. І наскільки нам відомо, в їхніх діях нема нічого доброго та корисного.

На зламі епох Античності та Середньовіччя 13 травня Католицька Церква відзначала свято Всіх святих (православні відзначають це свято в першу неділю після Зіслання Святого Духа). Однак у VIII ст. папа Григорій ІІІ освятив у Римі каплицю в базиліці св. Петра на честь Всіх Святих саме 1-го листопада, і переніс на день освячення цієї каплиці також святкування цього свята у Римі. В наступному, IX-му столітті, папа Григорій IV постановив, що 1-е листопада буде днем Всіх Святих у цілій Церкві. Таким чином, свято потрапило і до Ірландії, а не навпаки, як думають деякі, що нібито трансформувалося з передхристиянського язичницького шабашу. А день перед празником, як і перед кожним великим святом, проводилося передпразденство (вігілія, навечір'я). Звідси назва «All Hallows Even», «Вечір усіх святих», скорочено «Hallowe'en». Натомість під кінець Х-го століття у Франції, під впливом Клюнійського абатства, 2 листопада починають відзначати день Всіх померлих вірних. Із Франції спомин поширився по всьому католицькому світі.

Запитання: що святі мають спільного з демонами, костюми яких ми одягаємо на наших дітей? Вірно – нічого. Так, справді 1 листопада ми відзначаємо «задушні дні», коли молимося за наших померлих (більше про «задушні дні» можна прочитати в блозі о. Йосафата Бойка, ВС: «Що ж ми можемо зробити для наших померлих?»). В ці дні ми переконані у потойбіччі та вічності життя, а тому, замість різних вакханалій, краще помолитися за своїх померлих з родини, друзів та знайомих, котрих уже більше немає з нами. І ми з любов’ю пам’ятаємо про них у наших серцях. У цьому плані буде більша користь для всіх: як для живих, так і для померлих.

Про християнську шизофренію

Як бачимо, те свято немає нічого спільного ні до християнства, ні до України. Точніше так – в ідеалі, ми відзначаємо пам’ять своїх померлих, за яких молимося, щоб Господь прославив їх у Небі, однак ми не почитаємо демонів та всяку нечисть.

Так, я розумію, що в своїй більшості ніякого відношення ці вечірки до пекла не мають. Саме тому не варто вкладати туди зміст, якого там немає. Кожен вчинок є моральним чи аморальним, виходячи з мотивів. Коли ви запитаєте учасників, що відбувається на такій костюмованій вечірці, то почуєте їх мотиви. Про диявола там і не йдеться.

Однак, Церква вчить, що мовчати на гріх – також гріх. В чому ж тут гріх? – запитаєте ви. Мабуть у тому, що ми хочемо «служити двом панам». З одного боку, ми охрещені, ходимо час від часу до сповіді, молимося, а з іншого боку, – святкуємо всякого року поганські свята. Така модель поведінки не є новою.

Господь у Старому Заповіті часто порівнює вибраний народ з блудницею, яка не може бути вірною Йому, але постійно намагається поєднати себе із божками. Те саме й тут. Якщо ми справді християни та щиро віримо в Христа, визнаючи Його своїм Господом, маймо мужність протистояти віянням цього світу та плисти проти течії так, як це робили християни перших століть. Другий Ватиканський собор закликав повернутися до своїх коренів, а це, дорогі друзі, і є наше коріння – правдива та чиста віра в Христа, яка була в апостолів та першої Церкви.

Це природно, коли молодь прагне розваг, це їй притаманне. Часто ці розваги можуть бути безневинними, однак нерідко вони є грішними. В цей період мене часто запитували та навіть наполегливо просили написати щось про Геловін, однак, як я уже сказав вище, не хочу цього робити, щоби зайвий раз не «піарити» цей захід. Також я свідомий того, що щоби в молоді «забрати» це поганське свято, маємо дати щось взамін. Якщо хочемо знайти альтернативу, пригадаймо собі про добрі часи, коли молодь збиралася у будинках «Просвіти» та ставила багато хороших і цікавих вистав. Там вона розважалася, утверджувалася, формувалася, залишалася сама собою – цікавою та веселою. Якщо йдеться лише про те, щоб зустрітися та весело провести час, то в цьому нема нічого поганого. У нас є власна альтернатива – свято св. Андрія, коли збиралися на вечорниці, готували веселі сценки, робили жарти і т. п. Не варто забувати й про вертеп, який, попри своє також поганське коріння, все ж несе прославу новонародженого Христа та гарно ілюструє як народні традиції можуть служити й не суперечити вірі в нашого Бога.

Не будьмо християнськими шизофреніками, тримаймося віри в одного Бога, бо ж за кожне слово, за кожен вчинок (віримо ми в те чи ні) дамо звіт перед нашим Господом. Я щиро вірю, що вже наступного року спільними зусиллями Церкви та християнської влади ми зможемо дати альтернативу – наприклад, карнавал святих, де наша молодь одягне костюм, скажімо св. Франциска чи св. Йосафата, та розповість про його життя, щоби надихнути до наслідування.

«Не матимеш інших богів, окрім Мене», – так вимагає Господь. А тому, якщо ми все ж приймаємо християнство як віру свого життя, то приймаймо його постійно, а не лише стоячи в церкві на молитві чи готуючись до чергового освячення кошика. Стараймося кожним нашим кроком, кожним нашим словом свідчити, що ми – таки справжні християни!

о. Володимир ЛУКАШЕВСЬКИЙ,
прессекретар Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

«Нова Зоря» ч. 42, стор. 4