- Деталі
- Автор: о. Володимир Лукашевський
Час летить вельми швидко, гадаю, з цією думкою погодиться кожен, адже щойно недавно ми готувалися до свята Різдва Господа нашого Ісуса Христа, трохи навіть постили, і ось вже цієї неділі будемо мати празник Богоявлення або Хрещення Господнього. Цим святом ми завершуємо різдвяний святковий цикл, а разом із тим маємо цікаві звичаї про які пропоную зараз трохи роздумати.
Це свято - одне з найбільших християнських празників. Спаситель світу, безгрішний, приймає хрещення, як звичайний грішник. Бог дається охрестити себе власному сотворінню. Пресвята Тройця являється людям: Дух Святий сходить у вигляді голуба, чути голос Отця небесного, велике діло відкуплення людського роду освячується.
Воно має євангельське підґрунтя звідки й дізнаємося, що коли Ісусові Христові виповнилося 30 років, розпочав Він своє божественне післанництво з того, що прийняв з рук св. Йоана Хрестителя хрещення в ріці Йордані. Святий євангелист Матей оповідає нам таке: “Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб хреститися від нього; але Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду». І тоді він залишив його. А охрестившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що Його я вподобав»” (Мт. 3 13-17).
Цікаво, що передання говорить, що місце, де Христос прийняв хрещення, лежить між Сартаною та Єрихоном. Це саме те місце, де Ісус Навин, багато століть тому, перейшов з народом ізраїльським сухою ногою через Йордан, а сталося це завдяки скинії завіту, котру священики тримали, стоячи в ріці так довго, поки весь народ не перейшов на другий берег. Хвилі Йордану в часі хрещення затрималися і не плили.
Колись цей празник називали днем “просвіщення”, бо в день цей було хрещено оглашенних (неохрещених), а вони, як і всі, у св. хрещенні отримували ласку “просвіщающу” (просвітлення).
В цей день Церква закликає нас прийти та взяти живу участь у молитві Божественної Літургії, яка завжди є центром будь-якого свята. Хто потребує сповіді – може висповідатися та прийняти Христа в Пресвятій Євхаристії. Вочевидь сьогодні ми маємо різного роду звичаї і освячувати воду та водоймах/ріках і пірнати в неї. Але все це є другорядним, адже, повторюся, центр будь-якого християнського свята завжди була, є та буде Літургія та Святе Причастя.
Про свячену воду та занурення у неї
На свято Богоявлення або як ми в народі кажемо на Йордан відбувається торжественне водосвяття на річках, а вірні набирають свяченої води і зберігають її в домівках, віруючи, що вода та ніколи не зіпсується. Цей звичай сягає сивої давнини, ще святий Йоан Золотоустий пише: “Христос хрестився і освятив єство вод, і тому в празник хрещення всі, зачерпнувши опівночі води, приносять її додому і зберігають протягом цілого року. І вода та не псується, а часом рік, два і більше літ залишається придатною і нічим не поступається свіжо зачерпнутій воді”. У перших віках християни, як і ми сьогодні, в день Богоявлення Господнього спішили до церкви, відклавши всякі буденні справи. Ось що говорив святий Григорій Богослов у своїй проповіді на день Богоявлення: “Нині я пізнаю своє стадо, нині бачу церкву в гідній для неї красі, бо ви, полишивши буденні заняття, зійшлися на богослуження так велелюдно, що стало тісно, навіть престол облягли, а тим, що не знайшлося місця в церкві, зайняли всі входи, подібно бджолам, де одні у вулику трудяться, а інші біля вулика дзижчать”.
Готуючи цей матеріал, я знайшов одне цікаве інтерв’ю духівника Українського Католицького Університету о. Ігоря Пецюха. Ось кілька його моментів щодо нашої теми:
Чи можна використовувати освячену воду замість ліків? - Це не медичний препарат. А засіб нашого духовного життя. Церква не заохочує вірних відмовлятися від ліків, замінюючи їх молитвою. Проте через те, що багато хвороб мають духовний контекст, то використання разом із медикаментами свяченої води може бути корисно й потрібно. Але лише разом, а не замість.
Чи обов’язково купатися на Водохреща в ополонці? – Ні! Ця традиція не має українського коріння і духовного значення. Вона може мати символічне прочитання як „спомин нашого хрещення“. Та це швидше нагадує моржування. Важливо відрізнити суть свята від традицій довколо нього. Купатися в ополонці — не гріх, але не потрібно пов’язувати це з очищенням чи іншими благодатями. Корисніше буде провести цей час у храмі на молитві.
Якщо влити трішки свяченої води в посудину зі звичайною, то вся буде освяченою? - Так! Вода освячується молитвою. Не обов’язково зачерпувати банкою ту воду, в яку священик опускав хрест, достатньо бути присутнім із нею на молитві. Нема розбавленої святості. Вона діє як духовний феномен. Навіть однієї краплі води достатньо, щоби було освячене ціле озеро.
Для чого щороку на Водохреща та й увесь тиждень опісля священики окроплююють домівки парафіян? - Традиція річної періодичності виникає з того, що церковні свята святкуємо раз на рік. Загалом тут йдеться не стільки про освячення дому, хоча в нашій східній традиції воно пріоритетне, але це також і зустріч священика з парафіянами. Це – душпастирські відвідини з Йорданською водою.
Про душпастирські відвідини з Йорданською водою
Як вище сказав уже о. Ігор Пецюха, сьогодні наша традиція відвідувати парафіян з Йорданською водою має на меті, окрім освячення домівки, також і зустріч священика зі своїми парафіянами. Тут важливо підкреслити слово зустріч та парафіяни.
Готуючись до свята, ми постійно наголошуємо своїм парафіянам про те, що вони повинні знати священника, якого впускають до своєї оселі. Кожен греко-католицький священник має відповідне посвідчення, яке підтверджує його сан.
Момент таких зустрічей є надзвичайно цінним досвідом як для душпастиря, так і для вірних, які врешті можуть поспілкуватися зі своїм парохом, розпитати його про речі, які їм цікаві, чи просто поговорити відверто. В наших реаліях все менше часу віддано на прекрасну практику – духовних розмов. Часто люди плутають їх зі сповіддю, але то є дещо інше, отож саме ось такі відвідини – гарна нагода поговорити та просто вилити наболіле. Окрім того, парох бачить реальну ситуацію з духовного життя своїх вірних. Це також важливий момент, адже священник зобов’язаний знати чим та як живуть повірені йому люди, за котрих несе звіт перш за все перед Богом.
Це особлива нагода для вірних запитати священника про все, що непокоїть або що є незрозумілим у справах віри, моралі чи життя Церкви. А для священника – це нагода, щоби дізнатися більше про родину, про її потреби, про те, чи родина живе по-християнськи: в мирі з ближніми, чи всі охрещені, чи вінчані у храмі, чи відвідують недільні богослужіння тощо.
Часто люди запитують: «А для чого взагалі все це?». Відповідь дає сам Христос, коли каже до своїх апостолів: «Хто вас приймає, мене приймає», адже священник, який приходить до вашої оселі, щоб її благословити, символізує прихід самого Ісуса Христа.
Зазвичай, люди, котрі чують звук дзвіночка та бачать «ксьондза», що йде з кропилом, одразу насторожуються, бо ж до них, в їх оселю, а може і в життя зараз пройде хтось чужий. Минулого року я вперше мав нагоду здійснювати такі відвідини і було дуже приємно, коли заходив до хати своїх парафіян, які радо чекали, впізнавали та запрошували. Однак, були й протилежні історії… Думаю, кожному отцеві добре відоме те відчуття, коли на тебе дивляться як на жебрака, який по щось прийшов. Можливо, зараз я відкрию для когось «Америку», але гроші, які вірні офірують під час цих відвідин, – далеко не головне. Той, хто регулярно ходить до храму та бере активну участь у парафіяльному житті, добре знає свого священника, а тому радо його очікує. Якщо ж ви не живете в шлюбі, були у сповіді ще в часи своєї юності, то, очевидно, що вам буде ніяково приймати служителя Того, від Кого ви втікаєте.
Як приготуватися до душпастирських відвідин?
В інтернеті є чимало публікацій на дану тему. Я ж оберу кілька основних порад, які свого часу дав о. Йосафат Бойко, ВС та які знайшов на порталі CREDO. Від себе лише додам: не потрібно боятися свого священника. Він – не «ревізор», який зараз же буде перевіряти стан чистоти вашого помешкання. Але й не потрібно легковажити цим візитом, позаяк кожного гостя варто приймати належним чином.
Не гасіть світла, не вдавайте, ніби вас нема вдома... Прийміть свого душпастиря так, як би прийняли свого рідного батька, тоді і йому буде комфортно перебувати у чужій оселі, і вам буде набагато простіше з ним розмовляти.
Не бійтесь запитувати. Не бійтеся спитати священника про те, що вас непокоїть у Церкві, або про те, чого не розумієте з її науки. Це хороша нагода для короткої розмови. Часто люди кажуть: а моя бабця так мене вчила, або так казала моя сусідка і я так роблю. Навіщо жити в невіданні? Запитайте експерта!
Розмовляйте про парафію. Безумовно, парафія – це щось більше, аніж просто храм чи пункт надання ритуальних послуг. Парафія – це всі ми, а тому про її розвиток та добробут має дбати кожен. Тому час таких відвідин – це власне час поцікавитися, чим живе ваша парафія та куди планує рухатися.
«Конверт» — не обов’язок. Немає чогось такого як обов’язкові «конверти» з грішми для священника під час душпастирських відвідин. Так прийнялося, що зазвичай ми даємо йому щось як вираження нашої вдячності за візит і винагороду за труд цього служіння. Однак якщо до вас завітали під кінець місяця, а в гаманці тільки дрібні, то не давайте нічого, бо важливішим від цього є утримання вашої сім’ї, сплата рахунків чи виплата кредиту. Не бійтеся, священник не вимагатиме грошей! Він не для того приходить.
Будьте вдома цілою родиною. Душпастирські відвідини – це таке міні-сімейне свято, а тому дуже важливо, щоб усі члени сім’ї брали в ньому участь. Я особисто зустрічався з тим, коли приходили благословляти оселю, ставали до молитви, а діти чи то онуки – сиділи собі окремо, бавлячись у телефоні. Не треба так!
Як відбуваються відвідини. Відвідини священника включають наступні моменти: спільну молитву, окроплення оселі всієї або ж її частини (як забажає родина) свяченою водою та спілкування зі священником. Дуже гарно, коли молитва відбувається у вітальній кімнаті, а не при вході, в коридорі. На столику або перед іконою запалюють стрітенську (чи іншу) свічку і всі присутні в домі беруть участь у спільній молитві. До молитви треба покликати всіх, хто проживає в будинку, чи всіх, хто на той час там перебуває (наприклад, гості).
І на завершення. Запрошувати і приймати священника у своєму домі є привселюдним (публічним) визнанням віри в Ісуса Христа та своєї приналежності до певної парафії. Тому, з вдячності за віру Христову і святу Церкву робіть це щиро й відкрито.
Я, як молодий священник, можливо трохи ще наївний, переконаний, що з кожним роком ми будемо з більшою радістю та відкритістю приймати наших душпастирів по своїх домівках. Повірте, кожен із нас радо би провів цей час зі своєю сім’єю, однак, маючи певні обов’язки та люблячи вас, своїх парафіян, ми йдемо до вас, звіщаючи Боже слово та благословляючи оселю.
Нехай же той мир, з яким Христос посилає нас до вас, перебуває з вами, щоби і ви ним поділилися зі своїми душпастирями, коли ті задзвонять до вас у двері
