- Деталі
- Автор: о. Іван Стефурак
Світова релігійна або як її називають «священна війна», чи можлива вона в наш час, у час постійних конфліктів, протистоянь, локальних воєн, зокрема і в Україні? Чи можлива війна між християнським та мусульманським світом через дії турецької влади навколо Собору Св. Софії у Стамбулі? Адже як стало відомо, Собор Святої Софії або Айя-Софія, як її називають у Туреччині, знову став мечеттю. Турецький суд скасував рішення від 1934 року про перетворення собору на музей. Про це повідомив CNN Turk.
Як відомо, головна святиня православ’я стала мечеттю в 1453 році після захоплення Константинополя – і залишалася нею 500 років, до 1934, коли Ататюрк в рамках світських реформ зробив її музеєм. Свята Софія вважається символом Стамбула. Щорічно її відвідують близько 4 мільйонів туристів.
Якщо заглянути в історію, то побачимо, що багато війн, які велися в ім’я релігії, хоч і відповідали справедливим умовам ведення війни, та все ж в контексті релігії як такої, вони були, є і будуть повним абсурдом і контраверсією… Адже саме слово релігія, похідне від латинського religare — «зв’язувати, з’єднувати» є антонімом до слова війна, яка нищить, розбиває, роз’єднує… Більше того, якщо звернемо увагу, то найчастіше такі війни вибухали між монотеїстичними релігіями, які вірять в одного Бога: християнство, мусульманство, юдаїзм тощо. І навіть якщо кожна з цих релігій бачить Бога по своєму, то все ж по своїй монотеїстичній природі всі ці релігії можуть по праву молитися «Отче наш», не «Отче мій», який є єдиний для всіх… А ІІ Ватиканський Собор навіть визначив ці релігії, як різні стежечки, які по-різному, можливо не всі досконало, але ведуть людину до того самого Творця. І саме цей принцип вказує на те, що релігійні війни, навіть якщо і ведуться між різними народами, вони завжди є братовбивчими, бо точаться вони в ім’я одного Батька, що є на небесах… Невже люблячий батько бажає, щоб діти вбивали одне одного?…
Якщо глибше глянути, то такі війни народжуються не з релігійного середовища, але з політичного контексту, який використовує чутливі релігійні питання для того, щоб наштовхнути одних людей на других, розпалити ворожнечу між двома, де користатиме третій. Україна сповна пережила цей досвід на сході країни, де агресор сповна скористався псевдо-релігійною ідеологією, в якій народжувалися цілі, так звані загони – «Російської православної армії» — терористичні угруповання, що брали участь у збройному конфлікті на території Донецької та Луганської областей України.
Якщо ж повернутися до Стамбула, то однозначно мусульманський світ там є переможцем. Проте одна з умов принципу ведення справедливої війни вимагає, щоб переможець проявляв великодушність до переможених, не виражав ненависті, особливо до цивільних та не знищував культурного надбання того народу… «Будь-яке рішення перетворити це місце, яке стало музеєм у 1934 році, у мечеть – це «спроба перетворити культурний простір у трофей і символ завоювання», – мовиться у заяві Священного Синоду Грецької православної церкви від 10 липня 2020р.»
Слід відзначити, що перетворення Святої Софії в музей в 1935 році було актом, призначеним для нейтралізації впливу як грецьких, так і турецьких націоналістів. І чи не найкраще, коли об’єкти суперечної «спільної спадщини» залишаються у статусі музеїв? Але й цього разу першопричина війни навколо Святої Софії не релігійна, а економічна та геополітична. Адже, як зауважують чимало світових експертів, останнім часом загострилася боротьба за газові та нафтові поклади у Середземному морі. Афіни висловлюють протест проти планів розробки цих копалин Туреччиною і заявляють, що така розробка порушує суверенітет Греції.
На що президент Туреччини Ердоган відповів, що Греція «має знати своє місце». І це стосувалося як питання видобутку копалин, так і питання відновлення функціонування Святої Софії як мечеті. На думку політичних оглядачів Ердогану це потрібно, щоб відволікти країну від скрутного економічного становища, спричиненого затратами на війну в Сирії та пандемією коронавірусу. Звичайно, що релігійне питання, де є переважаюча більшість мусульман, неабияк допоможе змобілізувати довкола себе усіх своїх як прихильників, так і противників із різних таборів у передчутті хиткого становища правлячої партії через скруту й невдоволення в країні. Ось вам і відповідь, звідки народжуються релігійні війни і чому діти одного Батька, що є на небесах, ідуть війною одні на других…
Наразі невідомо, чим завершиться цей процес і яка буде доля одного з найвизначніших пам’ятників християнської цивілізації. Проте свій протест та стурбування уже висловили багато світових як церковних, так і державних лідерів. Зокрема й Глава Католицької Церкви Папа Франциск.
Тож наразі ситуація набрала такої собі холодної, але вже світового характеру війни… Ну що ж здається, що людство ще досі не засвоїло урок про те, що війна завжди є великою поразкою, в ній немає переможців… В тому числі і в «священній війні»… Свого часу (2006) під час лекції з теології в університеті Регенсбурга в Баварії, Папа Римський Бенедикт XVI висловився критично про ідею «джихаду». Він сказав, що ідея «джихаду» йде проти сутності Бога, і далі «насильство несумісне з сутністю Бога і сутністю душі». Він цитував Візантійського Імператора Мануеля II, який говорив про джихад і священну війну: «Покажіть мені, що нового приніс Мухаммед, ви знайдете там тільки злі і жорстокі речі такі, як поширення віри мечем». За це Понтифік був вкрай критикований мусульманським світом. Опісля він тричі пояснював свою позицію, яка не є антимусульманською, але такою, що не толерує війни з боку жодної релігії. Що цікаво, що під час тієї ж лекції Папа Римський також критикував і Західний світ за відчуження інших культур і за відхід від Бога.
Тому шануймо свої традиції, свою батьківську віру і любов до Бога, щоб доля Софії Стамбульської ніколи не спіткала долю і Софії Київської…
Що ж до собору Святої Софії у Стамбулі, то доволі з оригінальною пропозицією виступив константинопольський архієпископ Вірменської апостольської церкви Саак Машаліян. Він підтримав ідею відновлення статусу Святої Софії як місця культу, але зазначив, що собор є достатньо великим, щоб там могли відбуватися як християнські, так і мусульманські богослужіння. Таким чином, на його думку, відновлення культового статусу Святої Софії перетворило б собор у символ миру в Туреччині. Однак, у самій вірменській церкві та в широкій християнській громаді до цієї пропозиції поставилися критично.
