Чи нам бракує милосердя?

«Милосердя Бога – це Його відповідальність за нас. Він почувається відповідальним, тобто він прагне нашого блага і хоче бачити нас щасливими, сповненими радості і миру. Саме на цій хвилі має перебувати милосердна любов християн»
(Папа Франциск)

У цьому великопісному випуску прагну найперше єднатися з вами у молитві (я молитимусь за Вас, а Вас прошу помолитися за мене), а одночасно роздумати спільно з вами над деякими істинами нашого християнського життя, пов’язаними з темою милосердя. Це слово «милосердя» є дуже актуальним і його втілення у щоденному житті є нагальним і необхідним. Але одночасно ми помічаємо, що нам всім, час від часу, більшою чи меншою мірою, бракує милосердя.

Коли Господь каже «будьте милосердні» (Лк 7,36), то закликає нас мати серце – співчутливе, лагідне, добре, просте, щире, відкрите… І так можна продовжувати, але в щоденному житті бачимо, що не так воно все і просто. Слова Святішого Отця про відповідальність Бога за нас та за наших ближніх, які ми процитували вище, заставляють нас задуматися над ціллю нашого життя: хто ми є і куди ми йдемо? до чого ми «докотимося», коли не будемо милосердними?

Приведу кілька прикладів браку милосердя, які напевно нікому з нас не до вподоби. Але це саме ці моменти, над якими варто задуматися всім християнам, які хочуть якнайкраще пережити час Великого Посту у Ювілейному Році Милосердя.

1. Час від часу ми зустрічаємо злісних і нервових людей.

Коли їдемо у маршрутці, коли полагоджуємо різні справи у місті, коли заходимо до магазину, коли їдемо по дорозі. Часто з уст «щирих» і «побожних» українців можна почути навіть матюки чи прокльони. Інколи це вже з самого ранку. Це може навіть статися в церкві, коли ти зустрінеш людину незадоволену і з претензіями до священика і до всіх навкруги. І ці люди вперто «тріпають» нерви своїм ближнім, неначе отримуючи від цього якусь насолоду. Це особи, які дозволяють собі ображати інших, очорнювати інших, писати зле про інших (інтернет витримує все), осуджувати і критикувати інших. Може навіть дійти до того, що людина починає бажати зле ближньому чи проклинати. Це все є браком милосердя до наших ближніх.

Який вихід з цього ми бачимо?           

Рік Милосердя – це час роздумати над тим – як зробити, щоб перестати бути злісними і всіх і вся винити навколо. Найперше – не дозволяти собі думати чи говорити погано про інших: за свої вчинки кожен буде відповідальним; не надокучати іншим – нашим ближнім своїм негативом чи поганим настроєм, а спалювати його (цей негатив, поганий настрій чи бажання сказати щось погане) молитвою, повторюючи: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного (грішну)». Повторювати в тиші чи в думці ці слова, аж поки не перейде цей негатив, але пам’ятати, що ніхто мені не дає права виливати всяке зло на ближнього, якого ми повинні любити: «Люби ближнього свого, як самого себе».

2. Другим середовищем, де може забракнути милосердя у конкретних проявах, це наша домівка – оселя.

Це родичі і це найближчі. Відразу варто себе запитати: чи я моїми словами і вчинками, своїми «балачками» не завдаю незручності моїм найближчим?  Ми всі розуміємо для чого люди створюють родину – щоб робити життя приємним одні одним, а не щоб «тріпати» нерви, випробовувати терпеливість один одного чи показувати свою владу одні над одними.

Часто після обряду вінчання в храмі я ставлю запитання молодим подругам: що треба робити, коли хтось приходить з роботи нервовим? І тут молодята починають шукати відповіді, думаючи, що йдеться про щось дуже «побожне»: може молитися, може читати якусь духовну книжку, чи ще щось подібного. Але відповідь, яку я відразу даю після їхніх спроб відповісти, їх приємно вражає: «Йти відіспатися, перепочити і нікому не псувати життя і настрій».

Родину створюють люди, які кажуть, що люблять один одного, які обіцяють любов, вірність, чесність подружню аж до смерті, а жінка до цих трьох речей додає ще й послух подружній. Тобто люди, які мають намір створити родину, прагнуть зробити життя приємним один одному. А потім так трапляється, що в оселі всі кругом починають терпіти, тому що комусь захотілося всіх «строїти», всіх випробовувати, зганяти свою злість на ближньому своєму, навіть виправдовуючи такий стан. Чоловік каже, що він дуже втомлений від роботи і тому все має бути по його бажанню, жінка втомлена від домашньої роботи і дітей і все має бути так, як вона вважає, а може ще і батьки однієї чи другої половини вважають, що має бути так, як вони хочуть, бо це їх дім і вони їх утримують. І так, кожен з хатніх маючи на все право та різні оправдання, своєю поведінкою чи ставленням виявляє брак милосердя.

Який вихід з цього ми бачимо?

Вихід є один: пригадати собі – для чого я створював чи створювала родину? І пригадавши слова з таїнства подружжя, що я такий-то/така-то обіцяв/обіцяла «любов», а любов означає – зробити життя приємним один одному, тому і я повинен перестати «напрягати» моїх хатніх. По-друге, дізнатися, що люблять мої хатні (мій чоловік, моя дружина, мої батьки і мої діти) і старатися зробити їм приємність. Коли є такий стан, що всі дуже втомлені чи нервові, запропонувати подивитися час від часу якийсь корисний фільм, пограти якусь гру, піти в театр чи в аквапарк чи  просто прогулятися в парку чи містом. А спільна Служба Божа в неділю і Святе Причастя – це неймовірна сила і джерело доброго настрою, джерело любові  і терпеливості до недоліків наших ближніх.  

3. Третім середовищем, де може проявитися брак милосердя – це місце нашої праці, навчання чи служіння.

Це може бути школа, університет, лікарня, робочий кабінет чи, навіть, парафіяльна спільнота. Це місце, де ми проводимо багато часу. Колись в одному робочому кабінеті я прочитав такі слова, надруковані на листочку і приклеєні на стіні:

«Не зли ти інших і сам не злись, ми тільки гості в цьому світі.
І якщо навіть щось не так, змирись.
Будь розумнішим посміхнись, бо в світі все закономірно,
і зло, як посіяв ти, тобі вернеться неодмінно…»

Інколи можна почути, коли люди жаліються на своїх керівників, які погано до них ставляться, коли медсестри терплять від лікарів, які їх принижують, учні від прикрих вчителів, а, може навіть, і вірні від своїх священиків у парафіяльних спільнотах. В принципі, ми всі розуміємо, що ніхто нам не дає на це право «випробовувати» у чеснотливому житті наших ближніх, співробітників чи підданих. Посада чи статус – це річ тимчасова, а часто і незаслужена, а може і куплена, а може, і випадкова, а до того всього – рівень керівника визначається його бажанням та здатністю послужити, чинити милосердя у відношенні до своїх підданих. А якщо заглянути глибше – то без божої допомоги та допуску людина могла би і не бути на тій чи іншій посаді, мати той чи інший статус, володіти тими чи іншими матеріальними цінностями, заробляти і мати великі гроші. Не можна приписувати все собі, а відтак цим маніпулювати та бути «немилосердними» до своїх підданих.

 Який вихід з цього ми бачимо?

Вихід тут простий – керівник повинен вимагати виконання обов’язків своїми підданими, але ставитися повинен з повагою і любов’ю. Та особа, яка втішається певною посадою, становищем, майном, повинна себе у цьому Ювілейному Році Милосердя запитати себе: чи я, будучи на тій чи іншій посаді, володіючи тими чи іншими грішми чи майном, чиню діла милосердя для моїх підданих, тих, хто зі мною працює в одному кабінеті чи в одному колективі, чи я допомагаю безкорисливо, чи я роблю щось просто так, не чекаючи нічого взамін. Є такі слова у Святому Письмі: «Від усякого, кому дано багато, багато від нього і вимагатимуть; а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк 12,48).

Дорогі друзі і приятелі у Воплоченому Слові! Переживаємо час Посту і час Ювілею Милосердя. Будьмо милосердними одні до одних: до ближніх, до рідних у наших оселях і до співробітників. Так як Господь виявляє своє милосердя своєю відповідальністю за нас, так само і ми проявімо цю відповідальність за тих людей, яких Господь поставив на нашому життєвому шляху і покажімо їм, що ми прагнемо їхнього добра, хочемо бачити їх щасливими, сповненими радості і миру.

Будьмо милосердні одні до одних, поки Господь дарує нам можливість ще жити на цій землі і серед цих людей!

Брак милосердя:

• погано говорити про ближніх;
• не розмовляти з ближніми;
• ігнорувати ближніх;
• нехтувати ближніми;
• «тріпати» нерви ближньому;
• не виконувати своїх обов’язків у відношенні до ближніх (у родині, на роботі);
• осуджувати ближніх;
• критикувати ближніх;
• принижувати словами чи вчинками ближніх;
• злословити ближніх;
• обманювати ближніх;
• хитрувати з ближніми;
• проклинати чи бажати злого ближнім;