Життя людини – це особливий дар Милосердного Батька

«Милосердя Бога – це Його відповідальність за нас. Він почувається відповідальним, тобто прагне нашого блага і хоче бачити нас щасливими, сповненими радості й миру. Саме на цій хвилі має перебувати милосердна любов християн»  

Папа Франциск, «Misericordiae vultus»

Коли відбуваються дискусії на тему аборту, часто можна почути багато цікавих речей. Захисники «вбивства» людей, оправдовуючи свої вчинки чи свої позиції, вимагають від поборників цього гріха та прихильників життя, аргументів, мовляв, докажіть нам, що це насправді таке велике зло і що за жодних обставин аборт-вбивство не можна оправдати чи дозволити. Звичайно, коли ми говоримо про аборт, маємо на увазі навмисне і добровільне знищення зачатої людської особи. І після різних моментів пошуку доказів «на хлопський розум», Господь послав мені таку просту думку чи простий аргумент, який жодна здорова людина не може заперечити: це аргумент любові до життя.

Природно для людини є життя любити. І звичайно кожна людина життя любить. Наскільки важко б не було і які би не були складні життєві ситуації, людина завжди любить жити. Доказом цього є факт, що коли людину щось заболить, людина шукає допомоги у доктора, коли стаються які катастрофи чи небезпеки для життя – людина втікає у безпечне місце і шукає захисту. І так можна продовжувати, доказавши, що кожна людина любить жити і бореться за життя. А тут постає гостре запитання: а що чи хто став причиною нашого життя? Бог і наші родичі – тато і мама. Якби наша мама свого часу вирішила зробити аборт, мавши нас у своєму лоні, то нас би не було і ми не мали би життя і не могли би втішатися всім, що маємо і чим живемо. Бог дав нам духовне начало душу, батьки в цей же момент дали нам тіло, зачали нас, і так ми з’явилися на цій землі.  Отже наше життя – це дар милосердного Бога, який вирішив в один момент історії дати нам початок і дар милосердних батьків, які прийняли від Бога дитинку і дали нам життя. Тому, кожна жінка і кожен чоловік справедливо називаються співпрацівниками Бога у дарі життя, коли вони приймають від Бога цей дар дитини і милосердно його, цей дар, приводять на світ.

Якщо ж життя – це є дар милосердного Бога і кожним нашим життям Бог неустанно цікавиться, то для сьогоднішніх роздумів нам стане у пригоді логотип Ювілейного Року. На ньому ми бачимо образ Доброго Пастиря, який бере на свої рамена «загублену вівцю». В образі цієї заблуканої вівці є кожна людина, яка в певний період свого життя відбивається від Пастиря – Господа Бога, від стада – від своїх ближніх, а думає, що може собі дати раду сама. Причиною «заблуканості» вівці-людини завжди є впертість людини, її гріховність, її гордість, її ненависть до ближніх, її байдужість до Пастиря-Господа.

В час Ювілейного року корисними для нашої душі можуть 3 наступних моменти:

1. Добрим Пастирем є Ісус Христос. Саме Він був при сотворенні світу, «ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів. 1,3). Він, як друга Особа Пресвятої Трійці брав участь у сотворенні людини, про що читаємо у Святому Письмі: «Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут. 1,26). Бог, творячи людину на свій образ і свою подобу, дає людині життя для того, щоби людина брала участь у Його божестві, щоби пам’ятала, що вона призначена для духовного життя і для вічності, а не просто щоб віджити певну кількість років тут на землі. Якщо Бог дає життя, то ж саме і він є Господарем цього життя і ніхто не має права це життя забирати. Він як дорий Пастир несе кожну людину на своїх плечах, і кожне життя – це є Його Дар;
2. На традиційному образі Доброго Пастиря ми бачимо Ісуса Христа, який несе на раменах вівцю і про це читаємо у Святому Письмі, коли Господь «шукаючи за кожною грішною душею» прирівнює себе до Пастиря, який йде у пошуках заблуканої вівці; залишає дев’яносто дев’ять  овець і йде шукати за однією, бо вона як і всі інші має життя – неоціненний дар. На зображенні ювілейного логотипу вівцю замінює образ Адама, а в Адамі можна побачити кожну людину, яка йдучи слідами прабатька віддаляється від свого Господа. Христос тримає двома руками «заблукану вівцю», торкає її – і це є символом того, що Христос прагне торкнути кожну людину, кожну людську особу, зцілити її, оздоровити від хвороби гріха, визволити від темряви зла і ненависті, від влади диявола, сатани. Саме він є ворогом життя: Бог дає життя і рятує кожне життя, а сатана руйнує життя, знищує життя, бореться з життям. Тому кожна людина має в житті вибір: або стати на сторону Бога і захищати життя, триматися «двома руками» за Господа, тобто всіма силами захищати кожне життя дане Богом, або ставати слугами сатани і вбивати чи оправдувати вбивство через аборт або просто мовчати на цей гріх, стаючи таким чином співпрацівником цього зла.

3. На образі зустрічаються Христос і людина, більше того, вони зустрічаються поглядом: Христос дивиться оком Адама, а чоловік оком Христа. Тому ми бачимо на зображенні лише три ока. Кожна людина відкриває у Христі свою людськість та свою прийдешність, яку очікує. Кожна людина покликана дивитися в ту сторону, в яку дивиться Господь – це погляд любові, ніжності, добра і прощення. Це є особливим закликом для кожної людини «дивитися» оком Христа, щоби думати, говорити і чинити по-християнськи. Лише та людина, яка дивиться оком Христа – буде думати як Христос – буде виступати за життя, захищати життя, дякувати за життя  і тішитися кожним новим життям; якщо людина не буде «дивитися» на цей світ оком Христа, то вона буде дивитися оком ворога Христа – буде оправдовувати аборт, євтаназію та інші гріхи проти життя; буде мовчати на гріх вбивства іншої людини або й співпрацювати у ньому, як медичний працівник чи як лукавий порадник.  

Тому, дорогі і боголюбиві християни!

-          Богу найперше складаємо подяку за дар життя: якби не було Його святої Волі, то і нас би не було на цій землі;

-          Батькам складаємо подяку за те, що вони нас прийняли від Господа Бога як дар любові і дозволили нам побачити цей прекрасний світ: якби не вони, то нас могло би і не бути;

-          Добрим людям, які нас народили не просто фізично, але і духовно – через таїнство хрещення і через інші духовні засоби - родичам та іншим особам, які за нас моляться; священику, що нас охрестив, та тим, які нас підтримують у духовному житті: якби не вони, то хто знає, яке б розуміння дару життя та християнську свідомість ми би мали.

А одночасно, як свідомі християни, зробімо собі перед Богом гарні і корисні постанови:

• За життя кожного дня Богові і батькам дякувати;
• За життя боротися – виступати проти абортів та інших видів гріхів, які перешкоджають дітям бути зачатими чи народитися;
• Підтримувати різні акції та заходи Церкви чи держави, які поширюють культуру життя – добру літературу, пресу, газети і журнали, які просвітлюють людей і навчають правді;
• Завжди відраджувати від гріха аборту жінок і дівчат, які перебувають у сумніві, а при потребі і можливості підтримувати їх, навіть і фінансово;
• Молитися за жінок і дівчат, які вбили своїх дітей; а також і за душі вбитих зачатих і ненароджених діточок.