Війна в Україні – боротьба за життя і за виживання

Війна в Україні продовжується, незважаючи на те, якби нам не хотілося побачити її завершення. І так минає тиждень шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий, десятий… А так би хотілося, щоб те пекло закінчилося і ми знову відчули смак життя під мирним небом. Під виглядом так званого «добра», «визволення», «спасіння», «допомоги», «демілітиризації», «денацифікації» в Україні гинуть військові, мирні жителі, діти, молодь і дорослі. Люди, які народилися на мирній землі, зростали у більшому чи меншому добробуті; люди, які могли дозволити собі подорожувати по світі і користуватися благами цивілізації; люди, які жили у мирному суспільстві, в один момент історії перестали мати доступ до всього цього – з 2014 року розпочалася війна, в якій забрали в нас агресивним способом дві області та півострів Крим, а з 24 лютого нас почали бомбардувати, обстрілювати і вбивати… Люди почали втрачати життя і свободу, тому наш народ почав захищати СВОЄ, РІДНЕ, БАТЬКІВСЬКЕ, і, відповідно, почав боротися і за життя і за свободу. 24 травня, в день святих рівноапостольних Кирила і Методія, наших покровителів, минає рівно три місяці від початку другого етапу, вже повномасштабного вторгнення росії в Україну.

БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ І ЗА ВИЖИВАННЯ

Говорити в ХХІ столітті про цінність людського життя, на перший погляд, видається абсурдним, оскільки для нормально мислячої людини цінність та гідність людського життя є беззаперечними. Однак ми дожилися до того, що дійсно необхідно переконувати частину світу, частину людей планети, окремі народи, що ніхто і ніколи не має права посягати на людське життя. Як переконати людину чи групу людей, якусь спільноту чи країну, що вбивати НЕ МОЖНА, забирати людське життя не можна?

Ми неодноразово чули і читали про війни і про жертви війн. Коли йшлося про війну в іншій країні, можливо українці не так вже і переймалися цим. Однак, коля ця ситуація застала наш народ, ми побачили жах цього стану і тривогу, який цей стан викликає у багатьох людей.

Коли ми заглянемо до Святого Письма то бачимо, серед інших, два такі особливі випадки, пов’язані з посяганням на життя іншого і схвалення смерті.

ПЕРШИЙ ЦЕ ВИПАДОК ПРО ВБИВСТВО АВЕЛЯ, здійснене його братом Каїном через заздрість, що Господь зглянувся на жертву його брата, а не на його жертву. Про це читаємо у Старому Заповіті в книзі Буття в 4 главі і особливо насторожує поведінка Каїна, бо через заздрість він розсердився, похмурнів, закликав брата Авеля в поле, вбив його і на запитання Господа «Де Авель, брат твій?», той брехливо відповів: «Не знаю. Хіба я сторож брата мого?». Через заздрість, гріх гніву і злоби увійшов в серце Каїна, і він, вбивши свого брата, «вмив руки» і продовжив розпочату справу брехнею перед Богом, сказавши «не знаю де брат мій» (пор. Бут 4,9). На що Господь відповів Каїну: «Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі. Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки. Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю. Втікачем і волоцюгою будеш на землі» (Бут 4, 10-12).

БУТТЯ 4, 1-13

1 Адам спізнав Єву, свою жінку: вона зачала й породила Каїна та й сказала: «Я придбала людину з Господньої ласки».
2 Потім вродила також брата його Авеля. Авель був вівчар, а Каїн порав землю.
3 По якомусь часі Каїн приніс Господеві жертву з плодів ріллі.
4 Та й Авель приніс жертву - з первістків свого дрібного скоту, і то з найгладкіших. І споглянув Господь на Авеля і на його жертву,
5 на Каїна ж і на його жертву не споглянув. Розсердився Каїн вельми і похмурнів.
6 І сказав Господь до Каїна: «Чого ти розсердився? Чому похмурнів?
7 Коли чиниш добре, будь погідний, а коли ні - гріх на порозі чигає: він і так оволодів тобою, але мусиш над ним панувати».
8 І сказав Каїн до Авеля, свого брата: «Ходімо-но в поле.» І коли вони були в полі, Каїн напав на Авеля, свого брата, й убив його.
9 Тоді Господь сказав до Каїна: Де Авель, брат твій? Той відповів: «Не знаю. Хіба я сторож брата мого?».
10 А Господь промовив: «Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі.
11 Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки.
12 Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю. Втікачем і волоцюгою будеш на землі». 13 І сказав Каїн до Господа: "Кара гріху мого занадто велика, щоб її винести!


ДРУГИЙ ВИПАДОК ВЖЕ З НОВОГО ЗАПОВІТУ СТОСУЄТЬСЯ САМОГО ІСУСА ХРИСТА і про те, як розгнівані та підбурені священниками і книжниками юдеї забажали смерті Ісуса Христа. Вони, юдеї привели Ісуса до Пилата і брехливо, ложно та «сильно» звинуватили його в тому, що він підбурює народ і забороняє давати податки. Пилат, декілька разів переконавшись і «розсудивши справу», не знайшов вини в поведінці Ісуса, визнав, що Ісус невинний, не заслуговує смерти, однак під тиском народу «видав напризволяще».

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ, 23, 1-25

1 Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата.
2 І заходились його винуватити, кажучи: «Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він - Христос-Цар».
3 Пилат спитав його: «Ти цар юдейський?» А Ісус у відповідь сказав до нього: «Ти кажеш».
4 Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: «Я не знаходжу ніякої провини на цій людині».
5 Вони ж наполягали і кричали: «Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди».
6 Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин;
7 а довідавшися, що він з-під влади Ірода, відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.
8 Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо. 
9 Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого. 
10 Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили.
11 Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата. 
12 І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували. 13 Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ, 
14 Пилат промовив до них: «Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його». 
15 Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти. 
16 Тож я його покараю і відпущу».
17 Треба ж було їм одного випустити з-за празника.
18 Та вони всі разом закричали: «Убий цього, а відпусти нам Варавву
19 Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю.
20 Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову. 
21 Та вони закричали: «Розіпни, розіпни його!»
22 І втретє він до них промовив: «Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу».
23 Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп'яти. І крик їхній переміг. 
24 Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою. 25 І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.

ЯК ГОСПОДЬ РЕАГУЄ І ВИЯВЛЯЄ СВОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ЦИХ ВИПАДКІВ?

Читаємо про це у Святому Письмі про перший випадок, коли Господь відповів Каїну після вчиненого, через заздрість, вбивста свого брата: «Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі. Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки. Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю. Втікачем і волоцюгою будеш на землі» (Бут 4, 10-12).

У другому випадку бачимо, як злобні і лукаві люди знущалися над Ісусом, бажали Його смерті і вкінці вбили Його, а сам Господь Ісус Христос приймаючи цю агресію збоку юдеїв, жертвує собою задля відкуплення людей, бо ж ми пам’ятаємо його слова, сказані раніше: «За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взятиНіхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь...»  Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів. Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з'їхав. Навіщо його слухаєте?» Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?» Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була. Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком. Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!» Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім'я Отця мого, - вони свідчать за мене. 26 Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець. Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують, і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх» (Ів 10,17-28).

Отже, ІСУС ХРИСТОС, БОГ СЛОВО, яким «постало все і ніщо, що постало не постало без нього» (Ів 1,3), дає життя кожному і ВІН ЄДИНИЙ має право забирати життя, бо він є «дорога, правда і життя» (Ів 14,6). Ті ж, хто уважно слухають слово Ісуса, стараються жити згідно цього слова, дотримуючись Божих заповідей, навіть вмерши, житимуть повіки. Читаємо про це у розповіді про воскресіння Лазаря, коли Ісус каже Марті: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки» (Ів 11,25-26). Ті ж, що зло чинили, воскреснуть на суд (пор. Ів 5,29), а суд буде «немилосердним для того, хто не чинить милосердя» (Як 2, 13). Тобто всі люди, хто би вони не були, якого вірування чи конфесії – повинні шанувати життя іншого і не посягати на нього, «не вбивати», бо то є справедливо; а ті, що називають себе християнами, повинні пам’ятати про суд після смерті і для злих людей він буде «немилосердний», тобто сам Господь відплатить за вчинене зло, коли людина є безпомічною і не зможе себе захистити: «Мені належить помста і відплата» (Втор. 32,35).

У випадку теперішньої московсько-Української війни, яку ми переживаємо на нашій рідній, Богом благословенній війні вже кілька років (2014-2022), винними і відповідальними за це зло і її наслідки є всі, хто формально співпрацює: ідеологічно та інформаційно готує і «підкормлює» (достатньо послухати хоч одну теле-програму на тему війни чи згідно слів ворога «спецоперації»), організовує, планує, нападає, вбиває, загарбує, калічить, грабує, ґвалтує, мародерить, оправдовує і захищає таку поведінку уряду (йдеться про керівництво країни агресора), зраджує і «благословляє» війну (це останнє вже є прямим святотацтвом і використанням ім’я Божого для вбивства), просуває тоталітарну ідею «русского мира», яка включає в себе знущання та цілковите знищення всіх «інакомислячих» та бажаючих свобідно жити і вільно дихати людей. Такі люди будуть прокляті, як Каїн і, як він, будуть волоцюгами і втікачами на землі (пор. Бут 4,10-12).  Однак і ці злі люди мають можливість зупинитися і покаятися перед Богом, припинити диявольську співпрацю, примиритися і надолужити заподіяне зло ще до своєї смерті, тобто навернутися до стада овець Христових і відійти від служби сатані, бо Христос чітко сказав: «того, хто до мене прибуде, я не відкину; бо я зійшов з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто послав мене. Оце є воля того, хто послав мене: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня» (Ів 6, 37-39). Тобто і наші вороги, агресори, що прийшли на нашу землю проливати кров, мають шанс на покаяння і тому нам потрібно за них молитися і за навернення росії, як про це просила Богородиця у Фатімі у 1917 році, щоб зло з цієї землі не поширювалося по цілому світі… А як ми бачимо, в ці дні це зло набирає неабияких обертів…

У війні дивує багато речей, одна з яких і мене дивує: керівники та ідеологи «русского мира», які так сильно люблять свою країну, свою культуру, свій стиль життя і спосіб мислення і бажають за всяку ціну збільшувати свої території; ті, які сильно критикують життя в інших, «конкуруючих», згідно їх слів, занепадаючих країнах так званого «загниваючого Заходу»,  своїх дітей та родичів відправляють жити, здобувати освіту та влаштовувати їхнє життя саме там – у цих країнах; саме в ці країни вони бажають їздити відпочивати, подорожувати і витрачати гроші; хочуть користуватися речами та одягом, вироблених саме в цих країна…. ЩОСЬ ТУТ НЕ ТАК???

 

о. Йосафат Бойко, ВС