- Деталі
- Автор: о. Йосафат Бойко, ВС
«Христос воскрес!» - цей благовісний привіт для нас, християн,
є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри,
основою нашої надії та звершенням нашої любові».
Блаженніший Святослав
Дорогі друзі, браття і сестри у Христі!
Для нас, віруючих християн, для яких віра не завершується освяченням пасхального кошика, слово про Воскресіння значить дуже багато. Кожного разу, коли ми вітаємося з нашими ближніми «Христос Воскрес!», ми визнаємо, що Ісус є нашим Господом, що «нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді 4,12) і що «якщо Христос не воскрес, тоді марна і проповідь наша, марна й віра ваша» (І Кор 15,14).
Свою віру в силу Ісуса Христа, в Його спасительну місію та Його Божественну природу людина може виявляти різними способами.
Наша віра – це є реакція на Боже об’явлення. Це є дія розуму людини – прийняти за правду те, що Господь об’явив, а Церква подає до вірування. Основою нашої віри є Особа Ісуса Христа, Богочоловіка, тобто Того про Кого ми чули в пасхальному читанні Євангелія: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів 1,1-3).
Євангелист Йоан дуже чітко говорить про те, що колись як і тепер є люди, які не приймають те Слово, що «стало тілом, і оселилося між нами» (Ів 1,14), тобто не признають, що Ісус Христос є Богом. Про Нього читаємо: «Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав його. Прийшло до своїх, а – свої його не прийняли» (Ів 1,10-11). Але є одні слова, які потішають кожну людину, яка приймає і вірить Христові, Месії і Спасителю: «Котрі ж прийняли його – тим дано право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують» (Ів 1,12).
Якби Христос прийшов нині на землю і запитав кожного з нас так, як запитав колись своїх найближчих апостолів: «За кого мають люди Сина Чоловічого?» (Мт 16, 13) або «На вашу ж думку, хто я?» (Ів 16,15), що би ми відповіли? Петро, головний з апостолів взяв голос і сказав: «Ти – Христос, Бога живого син» (Мт 16,16), на що почув з уст Христових: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний» (Мт 16,17) а також «наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він Христос» (Мт 16,20). Саме Ісус називає себе Христом, а слово Христос – це грецький переклад слова «Месія», що означає «Помазаний». Про нього читаємо в святому Письмі (Лк 2,11): «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь». Також апостол Павло багато разів згадує про Його божественність, наприклад у посланні до Колосян (2,9): «У Ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества», отже, в Ісусі Христі невидимий Бог стає для людини доступним, зрозумілим і видимим, бо сам він каже про себе: «Я і Отець – одно» (Ів 10,30).
До того всього євангелист Йоан визнає божество Ісуса Христа, кажучи: «Ми знаємо також, що Божий Син прийшов і дав нам розум, щоб ми Правдивого пізнали. Ми у Правдивім, у Його Сині Ісусі Христі. Він – правдивий Бог і життя вічне» (І Ів 5,20).
Якщо ж ми віруємо у Ісуса Христа, у Його Божество, у Його воскресіння з мертвих, то наша віра у Його воскресіння є запорукою і нашого воскресіння і наше щоденне життя повинно виглядати по-іншому. Коротко кажучи – наше життя повинно опиратися на єдину основу, якою є Ісус Христос: «Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос» (І Кор 3,11).
Якщо християнин вірить у воскресіння Христове і вітається «Христос Воскрес», то всю свою надію він покладає на Христа. Ця чеснота надії зроджується з віри і полягає в очікуванні Царства Божого та впевненості, що все відбувається з Божого допуску і на Бога треба опиратися, довіряючи Йому у всьому.
Саме надія є в центрі між двома іншими чеснотами вірою і любов’ю і єднає їх. Людина, яка живе надією, знає, що Христос обдарує всім необхідним для гідного життя і та виконання свого покликання, щоб так заслужити собі вхід до Царства Небесного. Чеснота надії спонукає кожного з нас не покладати рук, а працювати і жити так, щоб гідно і достойно життя прожити, дивитися сміливо очі один одному, а також і достойно померти, насолоджуючись спокоєм совісті та божою благодаттю.
Ця чеснота надії спонукає людину покладатися на Бога і знати, що Бог, який все сотворив і всім управляє, не допустить чогось поганого для нас.
Тому саме в цей пасхальний час, ми, віруючі люди, що визнаємо Ісуса Христа Господом і на Нього покладаємо нашу впевненість, і від Нього отримуємо силу і бажання, щоб любити, просімо у Господа благодать бути людьми віри, людьми надії і людьми любові!
Бути людьми віри, або віруючими означає:
- Визнавати Христа Господом і Спасителем;
- Жити в Божій присутності, спілкуватися з Ним;
- Читати Святе Письмо і духовну літературу;
- Обов’язково щонеділі брати участь у недільній Літургії;
- Час від часу сповідатися і приймати святе Причастя;
- Носити на собі хрест;
- Не встидатися публічно визнавати правди віри, встати на їх оборону, якщо це необхідно;
- Дотримуватися визначених Церквою постів;
- Жити за церковним календарем, брати участь у Літургіях в дні великих свят;
- Надати християнське виховання дітям;
- Дбати про християнський дух у родині, на роботі, в колі друзів;
- Поширювати віру в своєму середовищі;
- Бути людиною молитви, дбати за спасіння душ інших, молитися за ближніх.
Бути людьми надії означає:
- Довіряти Богові у всіх життєвих випробуваннях;
- Не опускати рук і не нарікати на Господа, коли є важко;
- Не шукати винних і «крайніх» у своїх негараздах;
- Не звертатися до ворожок і екстрасенсів;
- Не зливати на віск і не скидати вроків (диявольські це штучки);
- Боротися з гріхом та зі злом, не мовчати на гріх;
- Долати всі труднощі з молитвою;
- Підтримувати ближніх у моменти випробувань (знайти для них час і гроші);
- Покладатися на Божу волю і Його промисел;
- Не впадати у відчай, депресії;
- Радіти у випробуваннях;
- Знаходити сенс у стражданнях і труднощах;
- Вміти побачити Божу волю і Божий промисел у будь-яких обставинах життя.
Бути людьми любові:
- Бачити у своїх ближніх Христа;
- Ставитися до ближніх з повагою і любов’ю і то до всіх;
- Не дозволити собі зле говорити про ближніх;
- Не осуджувати ближніх і не критикувати;
- Не обманювати ближніх і не лукавити з ними;
- Не вважати себе кращими за ближніх;
- Не шкодити ближнім;
- Не збагачуватися за рахунок ближніх (хабарі, відкати);
- Бути людьми дієвої любові та милосердя;
- Бачити сенс життя і щастя в ньому в служінні ближнім;
- Шукати найперше добра інших та загалу, а не свого;
- Відкинути назавжди будь-яку зверхність і погорду іншими.
