Цієї неділі в свято Преображення Господнього на парафію святого Миколая, що в с. Новий Мартинів, Галицького району, з пастирським візитом завітав Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин. Під час відвідин Митрополит звершив Божественну Літургію,  здійснив освячення історико-релігійного центру «Гора на Дністрі» та нової хресної дороги, а також уділив дияконські свячення.

Місцеві діти традиційно зустріли та привітали Владику на подвір’ї святині, а парох о. Ярослав Озарків запросив Архієрея очолити святочні богослужіння. У своїй проповіді Митрополит Володимир розповів про суть свята Преображення Господнього, наголошуючи на тому, що мета кожного християнина – перемітити своє життя, щоб бути готовими до переміни у Господі.

У ході Божественної відправи випускники Івано-Франківської Духовної семінарії Микола Хомин, Андрій Ляхович, Юрій Ясеницький та Михайло Снак отримали святу Тайну Священства у ступені диякона. Чин поставлення диякона традиційно звершується в часі Служби Божої, після освячення чесних дарів.

 Храмове свято на парафії Преображення ГНІХ

Під завершення Літургії Владика Володимир закликав до спільної молитви за Україну, після чого нагородив о. Ярослава Озарківа золотим хрестом за сумлінну працю на Христовій Ниві.

Також за окремі зусилля були нагороджені і парафіяни та парафіяльна спільнота в цілому грамотами. Окремо Владика привітав і новопоставлених дияконів з визначним днем у їхньому житті та заохотив оправдати надії, які на них покладає Церква Христова, а цим самим бути ревними служителями у винограднику Божому.

∙ Франківські в'язні відсвяткували Переображення Господнє

В свою чергу із подячним словом від імені всіх нововисвячених дияконів звернувся д-н Андрій Ляхович.

На завершення, згідно традиції свята Преображення Господнього, відбулося освячення першоплодів та процесійний хід з освяченням історико-духовного центру та хресної дороги.

Прес-служба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Довідково

Грецьке слово «діяконос» означає «служитель». Вживає його ап. Павло в листі до Тимотея (1 Тим 3, 8-10), і до филип’ян (1, 1).  Чин цей встановили самі апостоли, щоби звільнити себе від обов’язків чисто матеріального порядку: «Не личить нам лишити слово Боже та при столах служити» (Ді 6, 2). Тож вибрали вони сімох мужів, «повних Духа і мудрости» - «і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки» (Ді 6, 6).

Обов’язком диякона було: послугувати при столах удовам і вбогим; допомагати апостолам у оголошенні Євангелії, і єпископам у виконуванні св. Таїнства Хрещення (Ді 6, 8; 8, 5 і 12), навчаючи неофітів правд віри, як про це згадує Тертуліян (Хрещення 17). Стверджує це також св. Ігнатій Мученик у своїх листах (Еф 2, 1; Флд 11, 1). Диякони приводили неофітів-оглашенних на Божественну Літургію. По закінченні дидактичної частини, коли один з дияконів виголошував «Оглашенні, вийдіть!», другий випроваджував їх поза церковні двері. Під час богослужінь диякон, послугуючи єпископові чи священикові, відкривав чашу (Юстин, Апол. 1, 65), роздавав освячене вино вірним (Апостол. Констит. 8, 13), співав єктенії, повідомляв учасникам про хід богослужіння відповідними виголосами: «Будьмо уважні», «Премудрість» тощо.

У нас Володимирський синод (1247 р.) обмежує й нормує служіння диякона, забороняючи йому входити до святилища скоріш, ніж священик, викроювати частиці з просфори, причащатися перед священиком, благословити земні плоди (IV, 490).

Під час свячень виступає у нас завжди архидиякон. У давнину було це поширення дияконського уряду. Дияконам було доручено адміністрацію церковних дібр. Уряд такий домагався контролі й нагляду. Від тоді почали назначати старших над дияконами, даючи їм титул «архидиякона» (надслужителя). На Сході появляється цей уряд уже в ІІІ ст.., на Заході ж з 380 р., в якому Кекилія, пізнішого єпископа Карфагену, було іменовано архидияконом. Історики християнської давнини поміж архидияконів згадують первомученика Степана, св. Атанасія, Евагрія, св. Мартирія і св. Івана Золотоустого, які являлися мужами довір’я єпископів. Вони доручали їм не тільки чисто адміністративну обов’язки, але й харитативну, а то й виховну справу. Архидиякон був виховником клирицького доросту. Він приготовляв кандидатів до свячень і представляв їх святителеві.

о. Мирослав Думич, доктор літургійного богослов’я

Консоль налагодження Joomla

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних