З року в рік, вступаючи в час Великого посту, ми обіцяємо собі та Богові певні зміни. Хочемо виправити ті чи інші злі нахили, можливо, викоренити якісь пристрасті чи залежності. Як показує мій короткий душпастирський досвід, більшість із тих постанов – фікція, адже до кінця посту ми неодмінно їх забудемо, шукаючи собі ті чи інші виправдання. І так щорік.

Сьогодні навіть серед непрактикуючих християн все більше таких, які кажуть: «Ну все, на цих 40 (умовно кажучи) днів я обіцяю, що не буду те і те». І що цікаво, чимало з них і справді витримують, але приходить свято Пасхи Господньої, і всі ті старання десь зникають, бо ж людина старається з великим запалом надолужити втрачене.

Мені видається, що сьогодні ми справді забути, що таке піст у правдивому розумінні. Церква з року в рік старається пригадати, що піст – це далеко не дієта, що в піст важливо практикувати діла милосердя, прощення тощо, а фраза св. Василія Великого про те, що в піст головне не їсти один одного, вже настільки «заїжджена», що її знає навіть дитина. В той же час це абсолютно не допомагає нам бути кращими чи бодай трохи змінити своє життя.

Саме тому, вступаючи в цей прекрасний період, які святі отці називають «весною християнина», хочу запропонувати для наших роздумів ці три та ще одну думку на Великий піст. Скажу одразу, я не став «вигадувати велосипед», але побудував ці роздуми над трьома головними ділами, про які повчає нас Катехизм, – молитва, піст, милосердя. Гадаю, практикуючи їх в цей період, зможемо дійсно гарно здійснити свій власний перехід, свою Пасху, щоби зустріти Воскреслого Христа.

ПРОДОВЖЕННЯ..

Консоль налагодження Joomla

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних