У понеділок, 28 грудня, цього року минає 75 років із часу мученицької смерті відомого священнослужителя, громадського і культурно-просвітницького діяча, станиславівського єпископа Української Греко-католицької Церкви – Григорія Хомишина.

Владика Григорій – особа унікальна та неповторна, яка впродовж 41 року, в фактично найтяжчий період ХХ ст., Владика провадив нашою єпархією та беріг її як справді Добрий пастир. Він очолив Станіславівську (Івано-Франківську) єпархію УГКЦ 19 червня 1904 р., ставши, таким чином, наступником Праведного Митрополита Андрея на цьому уряді. Тут слід особливо наголосити, що це була справді гідна заміна.

Пропонуємо Вашій увазі публікацію кандидата історичних наук, викладача Івано-Франківської Академії Івана Золотоустого, доцента Олега Єгрешія, яка присвячена цій видатній особі.

Хомишин Григорій Лукич народився 25 березня 1867 р. у с. Гадинківці тепер Гусятинського району Тернопільської області – помер 28 грудня 1945 р. у Києві. Упродовж 1902–1904 рр. – ректор Греко-католицької духовної семінарії у Львові. З 19 червня 1904 р. – станиславівський єпископ Греко-католицької церкви (Української Греко-Католицької Церкви). У 1907 р. заснував духовну семінарію у Станиславові.

Представник окцидентальної (прозахідної) течії УГКЦ. Був ініціатором запровадження григоріанського календаря (1916 р.) та целібату (1920 р.) для греко-католицького духовенства на території Станиславівської єпархії.

Видавав квартальник для священиків «Добрий Пастир» (1931–1939 рр.), та тижневу газету «Нова Зоря», яка стала органом протегованої Хомишиним, Української Християнської Організації. З ініціативи Григорія Хомишина створено у парафіях мережу просвітницьких читалень «Скала», велася харитативна діяльність: діяло Товариство Івана Милостивого, кооператив «Священича Поміч», «Дієцезіальний фонд» тощо.

У 1933 р. єпископ Григорій Хомишин звернувся до вірних з пастирським листом, у якому обґрунтовував необхідність впровадження Католицької Акції в українському суспільстві, наголошував на занепаді моралі та відповідальності кожного мирянина перед Церквою. У відозві «Організаційні основи католиків» від 21 жовтня 1934 року, єпископ навчав, як організовувати католицькі об'єднання на місцях, вказував на те, що Акція повинна бути аполітичною, але повинна працювати на оздоровлення суспільства і лише таким чином впливати на політичні події.

В умовах проголошення ЗУНР Г. Хомишин звернувся до мирян та духовенства галицької митрополії з Пастирським листом, в якому доручив усім священикам згадувати в літургіях президента ЗУНР Євгена Петрушевича, український уряд і військо. У будинку, зведеному на кошти Греко-католицької церкви (нині – приміщення готелю «Дністер» м. Івано-Франківськ) Українська Національна Рада, до складу якої входив Г. Хомишин, 3 січня 1919 схвалила закон про злуку ЗУНР з УНР. За рекомендацією Г. Хомишина, отця-доктора І. Лятишевського обрали референтом релігійних справ при Державному секретаріаті освіти ЗУНР. У січні 1919 Г. Хомишин написав Пастирське послання до духовенства і вірних «В переломову добу істориї українського народа з нагоди торжества Йорданського», в якому підтримав ідею будівництва незалежної України на засадах католицької віри. З ініціативи Г. Хомишина упродовж 7-8 травня 1919 у Станиславові відбувся з’їзд духовенства за участю понад 200 священиків, який закликав духовенство і вірних захищати незалежність ЗУНР.

Після ухвалення закону про земельну реформу (14 квітня 1919), що передбачав націоналізацію церковних земель, стриманіше ставився до державотворчої діяльності уряду ЗУНР. На думку Г. Хомишина, уряд ЗУНР у своїй політиці не приділяв належної уваги релігійному питанню.

В умовах польської окупації Галичини, 2 листопада 1919 єпископ Г. Хомишин написав листа до Львівського окружного генерального управління, в якому просив запобігти дискримінації священиків Станиславівської єпархії.

1930 р. виступив ініціатором створення Української католицької народної партії (УКНП) з (1932 р. ця партія отримала назву Українська Народна Обнова). Програмовими вимогами партії були гасла автономії Галичини у складі польської держави.

Г. Хомишин висунув власну програму нормалізації українсько-польських взаємин початку 1920-х. Для реалізації ідеї, на думку єпископа, мало бути виконано дві умови: польська сторона мусить припинити антиукраїнську кампанію, українська – зняти гасло будівництва суверенної держави, обмежившись автономією Галичини в складі Польщі під гарантію європейських країн. Значна частина галицько-українського суспільства та греко-католицького духовенства не підтримали програму порозуміння Г. Хомишина.

У час німецько-радянської війни, єпископ Г. Хомишин різко засудив священиків, які емігрували на Захід, уважаючи, що Церква завжди мусить бути зі своїм народом.

Після відновлення більшовицької влади в Галичині, 1944 р., єпископа Г. Хомишина було заарештовано. Рішення про арешт владики Григорія було прийняте 26 березня 1945 р. Його звинувачували, зокрема, в антирадянській діяльності, співпраці з нацистами. Радянські спецслужби звинувачували Г. Хомишина в активній співпраці з гітлерівськими окупантами, підтримці проголошеної українськими націоналістами незалежної держави, 30 червня 1941 р. 11 квітня 1945 р. Народний комісар державної безпеки УРСР та прокурор Львівської області затвердили рішення позбавити Г. Хомишина волі.

У грудні 1945 р. у зв'язку з погіршенням стану здоров'я владику перевели з внутрішньої тюрми НКВД УРСР до лікарні Лук'янівської в'язниці, де 28 грудня 1945 р. він помер. Місце поховання Єпископа Григорія Хомишина не встановлене. Найімовірніше, тіло поховане на Лук'янівському цвинтарі, який знаходиться недалеко однойменної в'язниці. За іншою, також правдоподібною версією, воно могло бути похованим в урочищі «Биківня» на околиці Києва – відомому місці страти десятків тисяч жертв сталінського режиму.

Владика Г.Хомишин – новомученик УГКЦ. 27 червня 2001 зачислений папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.

Кандидат історичних наук, доцент Олег Єгрешій

Консоль налагодження Joomla

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних