Останні кілька тижнів для всіх віруючих християн (маю на увазі не просто формальних, але все ж тих, які практикують свою віру та декларують її ділами) були доволі неспокійними. Чимало подій наклалися одна на одну так, що годі було уявити, як в сучасній державі, де всі максимально толерантні та демократичні, може відбуватися щось подібне. І ні, я не пишу ці речі для того, щоби дати якусь моральну оцінку подіям, про які всі й так давно знають чи, навіть, самі беруть активну участь в обговореннях. Мета даної публікації одна – трішки заспокоїти всіх, хто вже гострив свої вила для чергового походу за «віру». Бо ж насправді нічого нового не відбулося і нічого такого, що мало б вивести нас з рівноваги.

Нещодавно, в першу п’ятницю місяця, ввечері я приїхав на Літургію до своєї парафії. Яким було моє розчарування, коли на порозі храму я зустрів двох людей, окрім дяка та паламаря. В моїй голові залунали думки «Ну як так? Як служити Літургію для чотирьох людей? Це ж Літургія – найкраща молитва. Це ж перша п’ятниця, яку так люблять наші вірні, саме для них отець-парох зробив другу Службу, щоби всі, хто працює, міг скористати зі Сповіді та Євхаристії». Але й один у полі, як відомо, воїн, тому я облачився та став до молитви.

Господь – чудесний. І це правда! Прийшовши на Службу Божу з цілим букетом різних, можливо, негативних думок, втомлений, бо все-таки це була п’ятниця після робочого тижня, збагнув, що Він вкотре знайшов підхід до мого серця, цього разу через читання Літургійних текстів. Апостол того дня став джерелом натхнення для мене і не тільки. Вважаю, що саме ті слова, які ап. Павло адресував римлянам, сьогодні вкотре потрібно почути всім нам, які десь можливо вважають себе сьогодні скривдженими через різні фестивалі, заборони чи постанови. Ось ці слова: «Хто нас відлучить від любови Христа? Горе чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?… Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8:35, 38-39).

Справді прекрасні слова, які якось так по-особливому торкають кожне християнське серце, особливо в часи всіх викликів, які переживаємо. Вони додають натхнення та сил рухатися далі, боротися, залишатися собою в цьому світі, який так часто намагається підлаштувати все довкола під свої «стандарти». Можливо, нам може здатися, що все довкола сьогодні проти нас, що нас не чують, нами нехтують, нас, зрештою, зневажають. Однак сьогодні Павло говорить кожному з нас: «Ну хто нас відлучить від любови Христа?».

ПРОДОВЖЕННЯ...

Консоль налагодження Joomla

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних